Віолетта Котова - Серденько Змія, Віолетта Котова

- Мені треба їхати, я не можу залишити справу незакінченою. Вирвався лише на декілька днів, щоб врегулювати питання з дочкою та подати на розлучення, але мені треба повертатися.

- Коли? – тепер дихання перехопило в мене, розуміла, чому він так хотів, щоб я залишалась в безпеці… Я теж саме відчувала, думала про нього, а якщо щось станеться… Жах від цих думок морозом пробігся по шкірі.

- Вранці я повинен бути на позиції.

- Це ж менше доби. – я з розчаруванням дивилася перед собою вдалечінь, від якої нас відділяло лобове скло.

- Я все розрахував, встигну.

- Олег… - повернулась до нього, слів бракувало та й сліз не було, тільки страх, що в наших реаліях, ця зустріч може бути останньою.

- Заспокойся, серденько! - його голос знову став лагідним. – Війна справа чоловіча. Я обіцяю, що дуже скоро повернусь, максимум місяць. А потім ми разом з тобою облаштуємо наш побут. Я сподіваюсь питання, чи ти житимеш зі мною ставити не потрібно? – я тільки похитала головою в різні боки та притулилася до нього. Олег вклав долоню мені на голову та почав ніжно гладити. – То як, чекатимеш? – взяв мене за підборіддя, щоб не сміла ховатись.

- Чекатиму. – мою згоду закріпили ніжним поцілунком, сповненим справжнього кохання, та рушили далі.