Альма Лібрем - Снігуронька на замовлення, Альма Лібрем

- О, в цього є дуже логічне пояснення, - відмітив Данило. – Тому що по телефону я повідомив їх, що приїду зі своєю нареченою. Вона зіграє роль Снігуроньки, поживе з нами десять днів і допоможе мені допрацювати проект, бо ми ж колеги. Тільки я це татові казав, а він у мене небагатослівний, мамі, певне, всі деталі не передав. Лише про наречену.

Я аж застигла – навіть не знаю, від здивування, від шоку чи від обурення. Хотілось одночасно пристрелити, втопити, придушити за зробити з Котовським ще мільйон жахливих речей.

- Але я не твоя наречена! – прошепотіла я.

- Звичайно, - згодився Данило. – Ми вже купі людей повідомили, що ти моя дружина. Очевидно, громадянська. Але мені здалось, що це трохи нечесно з мого боку – не одружитись на дівчині і лишити її з прізвищем Крисіна. Тому ми з тобою збираємось подати заяву в РАЦС в січні, після того, як повернемось з канікул.

- Я не збираюсь подавати жодної заяви! – прошепотіла я.

- Звичайно, - Котовський позбувся штанів, вимусивши мене спішно відвернутись в інший бік, витягнув з шафи халат та надягнув його.

Міг би хоч запахнутись, скотина! Дякувати богу, він хоч і білизні…

- Але я не можу бути в цьому будинкові в статусі нареченої! Не можу спати в одній кімнаті зі своїм начальником! І тим паче, в одному ліжку!

- Я тобі не подобаюсь? – обеззброююче посміхнувся Котовський.

Зовсім-зовсім не подобається! Не можна такій скотині довіряти таку привабливу зовнішність. Ось людям з такими нахилами до брехні треба давати як мінімум два-три серйозних недоліки, щоб прямо на лобі було написано, що брехун! А цей… Ну типовий бабій же. Гарний, з хорошою фігурою. Борода ця, правда, дурна, але то мені не подобається, а інші жінки, може, в захваті, вважають це проявом мужності та ще якої-небудь дурні.

- Значить, подобаюсь, - зробив висновок Данило.

- Взагалі-то, - тут же запротестувала я, - мовчання – знак згоди…

Вслуховуватись в мої знаки згоди Котовський не став, а так і полишив наодинці з горою нерозібраних пакетів. Спати хотілось неймовірно, і я ледь знайшла в собі сили відшукати в пакетах щось придатне до сну. Нічна сорочка, звісно, не була верхом відвертості, та ж сама Ксюша носила і гірші, а вже в чому дефілювала перед своїми кавалерами – показувала потім пару фото, - так це взагалі стид та сором!.. Але все одно, я відчувала себе незручно, вишукуючи щось в пакеті. Але спати в діловому платті дійсно жахлива ідея.

Не менш жахлива, чим лягати поруч з начальством.

Ліжко, звісно, було велике, і я навіть сподівалась на те, що зможу як-небудь забитись в куток, точніше, влаштуватись на самому краєчку і навіть не торкатись до шефа. Але навіть сама думка була геть дикою. Може, попросити його лягти в іншій кімнаті? Мало там, що можна придумати. Та краще лягти на підлозі!

Намагаючись відігнати дурні думки, я відшукала в шафі другий халат – і правда, наче наречену привіз, - і, прихопивши з собою нічну сорочку та чистий рушник, я пішла на пошуки ванної.

І правда, як я і припускала, вона опинилась не лише на третьому, але і на другому поверсі, геть порожня. В будинку вже царила темнота, певне, батьки Данила лягли спати. Ну та й не дивно, майже друга ночі! Тут лишень яка-небудь рідкісна сова не буде засинати на ходу.

Не бажаючи нікого будити, в душі я старалась вести себе якнайтихіше, боялась навіть шуму води, мало там що, раптом хтось прокинеться. Але обурених родичів Котовського під дверима ванної кімнати не виявилось, коли я злодійкувато висунулась звідти, завертаючись в халат. Змахнув вологе волосся з обличчя, я рішуче набрала повні легені повітря, затримала дихання і тихо, ступаючи босими ногами по м'якому килиму, прокралась назад до виділеної нам спальні, щиро сподіваючись, що Данила там не буле.

Очевидно, я народилась ну дуже невезучою, і це клеймо повинно було переслідувати мене до самої смерті, тому що, як би я там не сподівалась, що опинюсь на самоті, Данило вже лежав у ліжку. Світло він не вимкнув, очевидно, чекав мене, та ще й зміряв таким поглядом, наче…

О, ні! Нехай так дивиться на свою наречену. От знайде її, справжню жінку, яка за таку сволоту згодиться вийти заміж, і хай хоч очі об неї зламає. А мене ось цим голодним поглядом, від якого серце спиняється в грудях, міряти не треба. Я не шматок м'яса і не яка-небудь…

- Може, - обережно запропонувала я, - я все-таки прилаштуюсь де-небудь на канапі?

- В вітальні є, - широко посміхнувся Котовський. – Але у чоловіка моєї сестри є одна неприємна звичка: рано вранці блукати по дому. Одного разу, коли тут ночувала одна наша дальня родичка, також симпатична блондинка, діло закінчилось жахливим скандалом… Моя сестра – ще та ревнивиця. Крім того, був привід.

- Ну, я приводу давати не збиралась, - я вже навіть відступила до дверей, але м'який голос Данила встиг мене наздогнати.

- Ірина також не давала. Кого б то хвилювало? Ні Дану, ні Васю…

- Дану? – зацікавилась я. – Вас що, однаково назвали?

- Вона Богдана, - посміхнувся Котовський. – Мамі щось там лікарі поганого наговорили, вони хвилювались, що дитина хворою народиться. Ну, вона-то хвора, як мінімум на голову, але при народжені це не було помітно, тому назвали так. Подарунок від Бога…