Пітер Хьог - Смілла та її відчуття снігу

у картці, що поміщалася в машину. Таким чином, відомості ставали менш доступними. Коли цифри переносять на перфокарту й переводять у код, стає важче їх розуміти. Це централізація. Так пояснив директор. Централізація завжди пов’язана з певними витратами.

У певному розумінні орієнтуватися в сучасному світі стало легше. Будь-яке явище стало інтернаціональним. Гренландська торгова компанія закрила — це було частиною процесу централізації — своє відділення на острові Максвела 1979 року. Мій брат був там мисливцем протягом десяти років. Королем острова, недоторканним, як самець-бабуїн. Закриття магазину змусило його перебратися до Упернавіка. Коли я працювала на метеорологічній станції, він підмітав причали в гавані. Через рік він повісився. Це було того року, коли відсоток самогубств у Гренландії став найвищим у світі. Гренландське міністерство писало в «Atuagagdliutit», що, схоже, важко буде поєднати необхідну централізацію і мисливський промисел. Вони не написали, що напевно далі буде ще більше самогубств. Але це малося на увазі.

— Покуштуйте печиво, — каже вона. — «Спекулас», я його сама спекла. Я все життя вчилася пекти його так, щоб воно відставало від форми і при цьому зберігався малюнок.

Печиво плескате, темно-коричневе, з утиснутими знизу шматочками підгорілого мигдалю. Людина, що прожила все життя на самоті, може дозволити собі відточувати свою майстерність у найнесподіваніших галузях. Наприклад, добиватися того, щоб печиво відставало від форми.

— Я трохи махлюю, — каже вона. — Візьміть, наприклад, оце. На формі — подружня пара. Насправді дуже важко зробити так, щоб вийшли очі. Так завжди, коли печеш з дуже сухого листкового тіста. Тому я беру спицю, коли печиво вже вийняте з духовки і лежить на столі. Виходить не зовсім такий малюнок, але дуже схожий. Щось подібне відбувається і на підприємстві. Там це називається «Оптимізація бухгалтерського обліку». Це розтяжне поняття для позначення того, що можуть схвалити ревізори. Ви знаєте, як розподіляється відповідальність у зареєстрованих на фондовій біржі підприємствах?

Я хитаю головою. Масла і прянощів у печиві якраз стільки, що можна з’їсти сотню і лише потім, коли вже буде запізно, виявити, як тобі погано.

— Дирекція, звісно, у фінансовому відношенні підзвітна правлінню і, отже, загальним зборам акціонерів. Фінансовий директор був «працюючим головою правління». Це може бути дуже раціональним розподілом влади. Але він вимагає цілковитої довіри. Оттесен був завжди на кар’єрі. Начальник відділу збуту завжди роз’їжджав. Я думаю, можна без жодного перебільшення сказати, що протягом багатьох років фінансовий директор ухвалював усі серйозні рішення в товаристві. Звичайно ж, не було ніяких причин засумніватися в його чесності. Надзвичайно гідний керівник. І юрист, і ревізор. Який був раніше членом міської ради. Від соціал-демократів. Він обіймав і досі обіймає кілька посад в різних правліннях. У житлових кооперативах і ощадних банках.

Вона простягає мені вазочку. Данці виявляють свої найсильніші почуття через усе, що має стосунок до їжі. Я зрозуміла це, коли разом з Моріцом уперше була в гостях. Коли я втретє взяла печиво, він пильно подивився на мене.

— Бери, поки не стане соромно, — сказав він.

Я не дуже впевнено відчувала себе в данській, але сенс я зрозуміла. Я взяла ще тричі. Не відриваючи від нього погляду. Кімнати не існувало, тих, у кого ми були в гостях, не існувало, я не відчувала смаку печива. Існував тільки Моріц.

— Мені все ще не соромно, — сказала я.

Я взяла ще тричі. Тоді він схопив таріль і поставив його так, щоб я не змогла дістати. Я перемогла. Перша з довгої низки маленьких, важливих перемог над ним і над данським вихованням.

Печиво Ельзи Любінґ іншого роду. Воно має зробити мене одночасно і її довіреною особою, і її співучасницею.

— Ревізорів вибирають збори акціонерів. Але ж акції товариства — окрім тих, що належать фінансовому директорові й державі, — на руках у багатьох людей. Ними володіють всі спадкоємці тих восьми компаньйонів, які отримали перші концесії в минулому сторіччі. Ніколи не вдавалося зібрати їх усіх на загальні збори акціонерів. Це означає, що фінансовий директор мав надзвичайно великий вплив. Примітно, що всі рішення з приводу найважливішої в економічному відношенні частини надр Гренландії ухвалювала одна-єдина людина, чи не так?

— Дуже гарно.

— Крім того, є в цьому й діловий аспект. Товариство було дуже великим клієнтом. Ревізор, виступивши проти директора, мав бути готовий до того, щоб утратити цього клієнта. І нарешті, той факт, що одні й ті самі люди відігравали в товаристві різні ролі. Людина, яка була ревізором товариства в 1960-х, стала пізніше колегою директора, відкривши адвокатську контору. 7 січня 1967 року я робила фінансовий звіт за півроку. У ньому був запис, який не був розбитий за позиціями. На 115 000 крон. Тоді це була дуже велика сума. Можливо, людину необізнану це не здивувало б. Правління напевно б цього не помітило. При загальному обігу п’ятдесят мільйонів. Але для мене, що займалася поточними рахунками, це було неприйнятно. Тому я стала шукати в картотеці відповідну перфокарту. Її не виявилося. Картки були пронумеровані. Вона мусила бути там. Але її не було. Тому я пішла в кабінет до фінансового директора. Я пропрацювала під його керівництвом двадцять років. Він вислухав мене, подивився в свої папери і сказав: «Фрекен Любінґ, цю статтю я схвалив. З технічних бухгалтерських міркувань було дуже важко зробити її специфікацію. Наш ревізор вважає, що цей запис є гарним прикладом оптимізації бухгалтерського обліку. А решта не входить до вашої компетенції».

— І що ви зробили? — питаю я.

— Я пішла назад і внесла цифри до звіту. Як мені сказали. Тим самим я зробила себе співучасницею. У чомусь, чого я не розуміла, і так ніколи й не зрозуміла. Я погано розпорядилася талантами. Виявилася негідною довіри.

Я розумію її. Річ не в тім, що, приховавши від неї інформацію, поставили під сумнів її компетентність. І не в тім, що їй грубо відповіли. Річ у тім, що похитнулися її ідеали порядності.

— Я розповім вам, у якому місці звіту вигулькнула ця сума.

— Дозвольте мені відгадати, — кажу я. — Вона вигулькнула в звіті про геологічну експедицію товариства на глетчер Баррен на Гела Альта біля Західного узбережжя Гренландії влітку шістдесят шостого року.

Вона дивиться на мене, примружившись.

— У звіті за дев'яносто перший рік було посилання на давнішу експедицію, — пояснюю я. — Просто.

— Тоді теж трапилося нещастя, — каже вона. — Аварія з вибуховими речовинами. Двоє з восьми учасників загинули.

Я починаю розуміти, чому вона покликала мене. Вона бачить у мені свого роду ревізора. Людину, яка, можливо, буде в змозі допомогти їй і Господові Богу перевірити не