Дмитро Степаненко - Окопні історії: фронтовий щоденник

— Рукожопи, інакше не скажеш.

— Ти, головне, до неї вночі не підходь, бо якщо шифер об асфальт торохне, то не лише штаб, а й пів Костянтинівки по тривозі підніметься.

— Ясно. Робили як для себе.

— Не те слово.

Що цікаво, біля підрозділів стоять навіси, душові кабінки, лазні. Все як із підручника по ремонту. А для штабу, мабуть, на зло нахалтурили. Люблять солдати штаб.

— Як тут? Що до чого? Які обов'язки? — продовжую розпитувати попередніх чатових.

— Уночі бажано не заснути, бо можна впасти з диванчика. А від шуму штабники попрокидаються, почнуть бігати й панікувати. Навіщо тобі зайвий шум і метушня?

— Сидиш на диванчику, граєшся на телефоні, — ділиться досвідом інший. — Головне, якщо буде напад на штаб, не пропустити бій. От і все.

Невдовзі приходить один комендач. Виявляється, йому доручили викопати біля штабу якусь яму. Роздивився фронт робіт:

— Ні, з цим завданням я не справлюся, — повернувся і пішов.

Жодний штабник не знайшовся, що сказати. Він же не відмовився. Грамотна відмазка.

Денна зміна по обіді. Спека. Штабники сидять по норах, ніде нікого. І тут з’являється зв’язківець із 17-го батальйону. Усміхнена дівчина у формі. Кет.

— Мені в штаб. Командир на місці?

— Доведеться зачекати.

Трохи поспілкувалися, і мій час на посту швидко закінчився. Не так тут уже й погано.

Нічна зміна з десятої до дванадцятої години. Напарник колупається в телефоні. Нудно. Дивлюся на свою чорно-білу Nokia. За десять днів дембель, якраз час повитирати усі телефони, котрі вдома не пригодяться. Випадкові знайомі з клапанів, водії, вояки з сусідніх наметів, хлопці з нового призову. Над телефоном Барса задумався. Зрештою, спільних інтересів у нас нема, я йому не телефонуватиму. Видалити контакт. ОК. Ховаю телефон у кишеню. Знову нудно. Зі штабу виходить на перекур черговий.

— Тільки що бій був. У нас Барс двохсотий, і двоє трьохсотих, Злобний Гном і ще один, прізвище уточнюють.

— Що із Злобним Гномом? — намагаюся проковтнути клубок у горлі.

— Тяжкий, осколками посікло. Жаль хлопців…

Ловлю себе на думці, що переживаю за Злобного Гнома, а про Барса намагаюся взагалі не думати. Його вже не повернеш. Це ж війна, а він був солдатом. Смерть уже не дивує.

Зранку мене перестрічає Буч.

— Ти в курсі, що Барс загинув?

— Так, а Злобний Гном у госпіталі. Як він там?

— Пощастило, що живий! Руки-ноги цілі, голова на місці, пісюн теліпається. А те, що ліверку почикали, так вона у нього трохи лишня була, по правді сказати.

— Думаєш, він схудне в реанімації?

— Навіть не сумніваюся! Буде гарніший, ніж до поранення. Як модель.

1:30 на нашу користь

Коли Злобний Гном побачив, що з нашим командиром каші не звариш, то чкурнув у безстрокове відрядження у 34-й батальйон. Воювалося там весело, кацапів кошмарили майже щодня. І от отримали завдання: зачистити лісосмугу на нейтральній території і закріпитися у ній, щоб тримати під контролем опорний пункт сєпарів.

Задумалися, як це краще зробити, бо перед цим з’явилася інформація, що кацапи на нейтральній розкидали за допомогою мінометів міни «Лепесток»[28]. Злобний Гном і Пацифіст вирубали по п’ятиметровій гіляці, гарненько обчухрали, а на кінці залишили «віники».

Вийшли о п’ятій ранку, і цими «віниками» простукували кілометр дороги до лісосмуги. У ній познімали розтяжки, познаходили сєпарські спостережні пости і позиції. «Лепестків» не було, решту роботи зробили тихо й нічим себе не виявили. Розтягнулися й зайняли оборону. Тепер між лісосмугою і москалями було лише заросле амброзією поле, а посеред поля — 191-ша висота, теж заросла, але вже двометровими будяками. Хто знає Злобного Гнома, той не повірить, що на цьому все закінчилося. Тихенько, рачки, хлопці протоптали стежку до висотки і витолочили полянку на пагорбі. Сонечко встигло піднятися, пекло немилосердно, ще й пилок з амброзії за комір сиплеться. Опорник всього за 200 метрів від пагорба, як на долоні видно ДОТ і техніку. Рішення прийшло автоматично. Сьогодні ж знищити опорник, поки сєпари не зрозуміли, що укропи тепер у них під самим носом.

Гном вирішував, хто прикриватиме відхід атакуючої групи, оригінальним способом: кидав на карти. Виходила смерть усім, крім нього і Валерчика. Та й для них не все мало закінчитися гладенько. На тім і зупинилися. Ввечері група набрала гранатометів, по три постріли до них і кулемет Злобного Гнома, щоб прикривати відхід. Пізніше підійшов Барс, запропонував скоректувати наші міномети для підтримки і по карті розрахував координати.

Гранатометники відпрацювали чітко, знищили ДОТ з ДШК, БМП, МТ-ЛБ, накришили купу двохсотих. Сєпари навіть не відстрілювалися, розбігалися в усі боки. Злобний Гном прикривав відхід групи, поливаючи опорнік із кулемета, і в цей час Барс викликав міномети 34-го батальйону. Ті зробили усього один залп, але невдало. Замість сєпарського опорніка посікли групу прикриття. Коли зашелестіли міни, Барс залишався на ногах, щоб бачити, куди прилетить.

— Гном, викликай евакуатор, — лише й встиг він сказати перед смертю.

— Рація в тебе, а я рухатися не можу, — відповів Злобний Гном, та почув його лише Валерчик. Поранених забрали, і Гном усю дорогу до госпіталю відбрикувавася від шприца зі знеболювальним і читав присутнім лекції з техніки безпеки. Боявся втратити свідомість і весь час говорив.

— Зараз зробив би те ж саме, — розповідає Злобний Гном. — Та й Барс би пішов. Він би не повірив, що загине, і все одно пішов би. Все-таки, я свою маленьку війну виграв. Скажу більше: один двохсотий і два трьохсотих проти тридцяти двохсотих — це непоганий результат.

Був один бойовий офіцер у розвідувальній роті, та й той загинув. З одного боку горе. А з іншого навпаки: три десятки москалів слідом пішли. Якби кожен наш загиблий відходив на той світ із таким шумом і тріском, як Барс, в Орді мужики уже почали б закінчуватися.

Пожежники

На спостережний пост під Зайцевим завезли чотирьох новобранців із розвідувальної роти й залишили їм на господарстві шишарік. Ситуації бувають різні, до москалів менше кілометра, тож транспорт зайвим не буде.

Як вони там несли службу і чим займалися, ніхто точно не знає, але одного чудового дня будка загорілася. Хлопці, ризикуючи життям і здоров’ям, заходилися рятувати з вогню згущене молоко і тушонку. Про пожежу повідомили ротного, і він примчав на допомогу погорільцям. Коли під’їхав, будка вже догоряла, а біля неї тусувався закіптюжений вояка з двома патиками ковбаси в руках.

— Оце ви справ натворили! А де ж твій автомат, воїн?

Пауза.

— У машині… Був…

— Пі-пі-пі-і-і-і…

Автомат у вогні перетворився