Джеймс Паттерсон - Бікіні, Джеймс Паттерсон

дані Кеоли, Кейсі погодився. А я тим часом узяв телефонний довідник і вмостився у вестибюлі в м'якому кріслі.

На Мауї було п'ять служб, що здавали в оренду лімузини, і на той момент, коли Кеола важко опустився в крісло поруч зі мною, я встиг перевірити їх усі.

— Ніхто й ніколи не чув ні про якого Марко Бенвенуто, — сказав я йому. — І взагалі — він ніде на Гаваях не значиться.

— Номер Макденіелсів порожній. Наче їх там ніколи й не було, — сказав Кеола.

— Як таке, в біса, могло статися? — спитав я. — Левон і Барбара виїхали з міста, а ти не дізнався, куди вони подалися?

Це звучало як звинувачення. Я не хотів цього робити, але на той момент моя тривога переросла в паніку і її інтенсивність уже добиралася до критичної позначки, як вода під час повені. Гаваї вирізнялися низьким рівнем злочинності. А тут за якийсь тиждень убили аж двох дівчат. Кім і досі не знайшлася, а на додачу кудись зникли її батьки та їхній водій.

— Я казав Барбарі, що краще мені самому поїхати на Оаху й перевірити оту наводку, — відповів Кеола. — Оті лігвища для «диких» туристів із рюкзаками є досить небезпечними. Та Левон відговорив мене. Сказав, що мені краще залишитися тут і шукати Кім.

Кеола нервово сіпав манжет, прикусивши нижню губу. І ми, два копи у відставці, міністри без портфелів, відчайдушно намагалися придумати хоч щось із нічого.

Розділ 53

У вестибюлі зчинився гармидер. Він став схожим на цирк із трьома аренами, де відбувалися одночасні вистави. Біля реєстрації скупчився натовп німецьких туристів, поруч ватага дітлахів благала садівника дозволити їм погодувати золотих рибок у фонтані, а за тридцять футів від них відбувалася справжнісінька презентація туристичних принад Гаваїв за допомогою слайдів, фільмів та автентичної місцевої музики.

Ми з Едді стали фактично невидимими. Ніхто в наш бік навіть не повернувся.

Я почав перелічувати й групувати факти, пов'язуючи Розу з Кім, Кім — із Джулією та водієм Марко Бенвенуто, який збрехав мені та Макденіелсам, які теж кудись зникли.

— Що ти про це думаєш, Едді? Бачиш тут який-небудь зв'язок? Чи то я просто роздмухую полум'я своєї і без того вже розпеченої уяви?

Кеола шумно зітхнув і сказав:

— По правді кажучи, Бене, у мене голова обертом іде. Не дивися на мене так. Я зазвичай займаюся чоловіками, що зраджують своїх дружин. Страховками. А ти що собі думаєш? Мауї — це не Лос-Анджелес.

— Попрацюй зі своїм приятелем, лейтенантом Джексоном. Чому б ні?

— Обов'язково. Я спонукну його зв'язатися з відділком поліції на Оаху, щоб вони розпочали серйозний пошук Барбари та Левона. Якщо він цього не зробить, то я буду діяти в обхід його. Мій батько — суддя.

— Це може стати в пригоді.

— Та отож.

Кеола сказав, що зателефонує мені, і пішов, а я лишився сидіти з телефоном у руці, уставившись крізь вестибюль на темно-аквамаринове море. Крізь ранковий серпанок виднілися обриси Ланаї — невеличкого острівця, де з Джулії Вінклер вичавили життя.

У Лос-Анджелесі була тільки п'ята ранку, але мені конче треба було поговорити з Амандою.

— Що с-с-сталося, мій котику? — сонно промимрила вона н слухавку.

— Нічого доброго, моя кицько.

Я розповів їй про останню шокуючу новину, про те, що я почуваюся так, наче павуки влаштували на моїй спині широку автостраду для своїх перегонів, і що — ні-ні! — за останні три дні я не пив нічого міцнішого за гуавовий сік.

— На цей час Кім уже з'явилася б, коли б могла, — пояснив я Аманді. — Не знаю, як, де й коли з нею оте сталося й хто до цього доклався, але, здається, я знаю, що саме з нею трапилося, їй-богу, моя рибко.

— «Серійний убивця в раю». Саме на таку історію ти й чекав. Може, з неї вийде книга.

Я її майже не чув. Той невловимий факт, що увесь час крутився в моїй голові відтоді, як я увімкнув телевізор, нарешті спалахнув у моїй уяві яскраво-червоною неоновою вивіскою. Чарльз Ролінз. Ім'я чоловіка, якого останнім бачили з Джулією Вінклер.

Я ж знав його ім'я!

Попрохавши Аманду трохи зачекати, я витягнув зі своєї задньої кишені гаманець і тремтячою рукою перебрав у ньому бізнесові візитки, які я запхав за пластикове віконце.

— Менді?

— Я чую тебе, любий. А ти мене?

— На місці вбивства Рози Кастро до мене підійшов фотограф на ім'я Чарльз Ролінз. Сказав, що працює на журнал «Ток Віклі» з Локсагетчі, що у Флориді. Копи вважають його останнім, хто бачив Джулію Вінклер живою. І його ніде не можуть знайти.

— Ти з ним говорив? Ти можеш його впізнати?

— Мабуть. Зроби мені послугу.

— Увімкнути комп'ютер?

— Так, будь ласка.

Я став чекати, притиснувши мобільника до вуха так міцно, що міг чути, як сусіди моєї подруги спускають воду в унітазі. Нарешті Аманда озвалася.

Злегка прокашлявшись, вона пояснила:

— Бенджі, у «Ґуґлі» цілих сорок сторінок із Чарльзами Ролінзами, аж дві тисячі чоловіків на це ім'я, сотня — у Флориді. Але жодного разу не згадується журнал «Ток Віклі». Ні в Локсагетчі, ні в жодному іншому місці.

— Тоді давай спробуємо про всяк випадок послати йому імейл. — І я продиктував Аманді електронну адресу Ролінза й текст повідомлення.

За кілька секунд Аманда відповіла:

— Повідомлення відфутболили назад, Бенджі. Mailer-Daemon спрацював. Неіснуюча імейл-адреса. Що робити?

— Я тобі пізніше зателефоную. А зараз мені треба сходити до поліції.

Розділ 54

Анрі сидів за два ряди