Сергій Лук'яненко - Лицарі сорока островів, Сергій Лук'яненко

- Нісенітниця! — Сержан навіть смикнувся від обурення. - Чий шпигун? Двадцять четвертого острова? Або ...

- Прибульців.

З Тронного Залу вигнали лише молодших дівчат. Леру та Олю без жодного жалю відправили спати, вони й заперечувати не посміли. А решта мовчки слухала мою розповідь. Про те, як я зустрів Інгу. Як ми здогадалися, що на островах мешкають двійники. Як вистежив Ігорка у підвалі, за «доповіддю». І як мені цілий тиждень довелося вести себе тихіше за воду, нижче трави…

— Інго, — перебив я на мить розповідь. - Ти приходила на міст?

Вона кивнула головою. І, повільно, додала:

— Чотири дні поспіль.

Ігорьок, що лежить на дивані, заворушився. Я глянув на нього і закінчив:

— Ну, а сьогодні… Мабуть, нас з Інгою помітили на мосту, але не розібралися, з ким я зустрічався. Тоді й дали Ігорькові завдання: з'ясувати це. Сьогодні він здогадався і на радостях дав промах. Занадто швидко кинувся доносити, я зрозумів, у чому річ. І Кріс зрозумів…

— Я давно здогадувався, Дімо. Я був би дуже й дуже поганий командир, якби не здогадувався. — Кріс підійшов до канапи. — Ти чув, що тебе звинувачують. Ти вже хвилин десять як прийшов до тями, Ігореку.

— Розв'яжіть руки,— тихо сказав Малек.

- Ні. Ти дуже добре б'єшся. Дивно, правда? Найменше тренуєшся, наймолодший, а б'єшся нарівні зі мною та Тимуром.

— Значить, здібний.

— Ми зараз не жартуємо, Ігорек. Те, що розповів Діма, правда?

- Ні! — Ігорець підвівся, сів. - Я жартував. Я вирішив його розіграти, а він повірив.

— Брешеш. Вже другого дня на той міст, де мав чергувати Діма, напали. Якби я не перестрахувався... Але я згадав Поля. Два роки тому, після вашої сварки, ти так само втік на хвилину після розлучення. І Поля вбили, разом із усіма, хто чергував із ним на мосту. Скільки хлопців ти зрадив, Ігорку? Костя, Ромка, Ігорі, Поль…

- Неправда! — Ігорку було страшно, нестерпно страшно. Він зіщулився, відсуваючись по дивані від Кріса, обличчя в нього стало сірим, неживим. - Кріс, ну не так все це! Просто збіглося…

Він раптом заревів. Захлинаючись, по-дитячому, уткнувши обличчя у зв'язані руки. Хлопці зніяковіло переглянулися, Рита нерішуче зробила крок до Ігорка. Сержан похмуро промовив:

- Кріс, це не докази. Справді, могло збігтися.

Кріс залишався незворушним. Дика це була картина: плаче, зв'язаний хлопчисько, над ним палаючі смолоскипи, а поруч високий, дорослий хлопець, з холодним, спокійним обличчям, забинтованою рукою і довгим дерев'яним мечем на поясі.

— Добре, Ігорку. Можливо я помиляюсь. Зараз ми сходимо до підвалу, всі разом, і подивимося на ту дивну дошку. Навіть спробуємо притиснути до неї руки та поспостерігаємо, що станеться.

— Гад… — прошипів Ігорьок, не підводячи обличчя. - Дурень. Ну йдіть, перевіряйте…

— Для тебе, може, й гад, — погодився Кріс. - Але не дурень!

Він ривком закинув Ігоря голову. Смикнув за ремінь, що зв'язує йому руки.

— Мальку, та ти справжній супермен! За дві хвилини наполовину перегризти пластмасовий ремінь!

- Сволота! — захлинаючись сльозами, закричав Ігорьок. — А я тебе шкодував, не казав, що…

Кріс з розмаху вдарив його по обличчю.

- І не скажеш. Хлопцям це не потрібно, а зі своїми господарями ти все наговорився... По-моєму, він себе видав, хто як думає?

- Не треба його бити! - вигукнув