Адалін Черно - Стань моїм першим, Адалін Черно

Глава 18

Кіра

Дорогою до Кирила додому я почуваюся дивно. Уперше мені так відкрито запропонували переспати, і я погодилася. Наш перший раз до уваги не беру — там ініціатором була я. Сьогодні ж… я ж гадки не мала, що вечір закінчиться саме так.

Могла уявити безліч варіантів, але жоден із них не припускав поїздки до Багрова. Й ось я в його автомобілі. Вдихаю аромат хвої та його туалетної води й мовчу. Хочеться підтримати розмову, про щось поговорити, але зробити це невимушено не виходить. Відчуваю, що щойно відкрию рот — продемонструю своє хвилювання.

— Подзвони подругам, попередь, що не приїдеш сьогодні.

Я ковтаю. Багров пропонує мені в нього переночувати. Адже це щось означає? Я швидко відмахуюсь від цих думок і переконую себе, що нічого це не означає. Просто вже пізно, щойно ми приїдемо, він відпустить водія, а викликати таксі, наскільки я пам’ятаю, не в його правилах.

Ось і все пояснення.

— Подруга знає. Ми з нею разом працюємо в ресторані.

Більше Кирило ні про що не запитує, а я не маю бажання щось говорити. Ми їдемо в цілковитій тиші. До висотки, де ми були минулого разу, під’їжджаємо досить швидко. Кирило виходить першим, я слідом. Він справді відпускає водія до ранку.

Мріяти я собі не дозволяю до самого порога. Мовчки йду за Багровим. Єдине, що виказує моє хвилювання — руки, що тремтять, і швидкі удари серця. Біля ліфта ми зволікаємо. Кирило шукає ключ, який підніме нас нагору, а я стою мовчки, стискаючи лямки рюкзака в руці. Наше усамітнення перериває кремезний чоловік середнього віку. Він вітається з Кирилом і ми заходимо в кабіну ліфта разом.

Я зупиняюся біля самих дверцят, щоправда, ненадовго. Щойно ліфт рушає, Кирило різко притягує мене до себе. Втискає моє тіло у свої груди й розміщує руку в мене на животі. З мене наче все повітря одним ударом вибивають. Я забуваю, як дихати. За якихось кілька сантиметрів від нас стоїть чужа людина, а Багрову, здається, начхати. Він відкрито демонструє наші близькі стосунки.

Втім, наша близькість триває недовго. Щойно ліфт зупиняється, Кирило прибирає руку з мого живота й підштовхує до виходу. Чоловік виходить разом із нами, вони прощаються. Ми розходимося по протилежних кінцях коридору.

Мені трохи ніяково й саме тому я переминаюся з ноги на ногу, поки Кирило відчиняє двері. Тепер мені здається, що його сусід усе зрозумів. Зрозумів, в ролі кого я сюди приїхала.

Подумати над цим у мене немає часу, тому що Кирило відчиняє двері й пропускає мене всередину.

— Вина чи шампанського?

Я замислююсь. Пити зовсім не входило до моїх планів, але вирішую, що краще чогось випити, щоб розслабитися й не аналізувати. Минулого разу все минуло бездоганно. Відлуння мого першого разу досі розносять тепло тілом. Але тоді все було інакше. Я почувалася господинею становища. Спокусливою й рішучою, стильною й вродливою. Зараз же я — просто я. Звичайна, ненафарбована, після трудового робочого дня, від якого ноги болять так, що єдине бажання — якнайшвидше позбутися одягу й лягти в ліжко.

На кухні, куди ми переходимо з передпокою, Кирило дістає вино та келихи. Уже за хвилину я затискаю ніжку між пальцями й принюхуюсь до напою. Пахне виноградом. Злегка терпкий, але солодкий. У свій час ми вчилися розпізнавати сорт та якість вина. За сорт конкретного нічого сказати не зможу, тому що багато чого вже забула, але якість — відмінна.

Кирило стоїть навпроти. Вино не п’є, але це й не дивно. Я слабко уявляю його з келихом вина в руках. Швидше, там буде склянка з якісним односолодовим віскі, подібним до того, що зазвичай п’є мій батько.

— Я ні до чого не примушую.

У тиші кухні його голос звучить голосно й несподівано. Я здригаюся й переводжу погляд на його обличчя. Без підборів мені доводиться високо задирати голову. Усе ж таки, Багров доволі високий чоловік, хоча минулого разу це зовсім не впадало в око.

— Ти тремтиш, — зауважує він, не дочекавшись відповіді. — Боїшся?

Щоб відповісти на це питання, доводиться прислухатися до себе. Чи боюся я? Скоріше ні, ніж так. Просто… я зовсім не очікувала нічого подібного. Коли збиралася вранці на роботу, вже точно не думала, що надвечір зустріну в ресторані Багрова, а до ночі опиняюся в нього на кухні з келихом червоного вина в руках.

— Ні.

Роблю великий ковток із келиха й переводжу погляд прямо на Багрова. Він дивиться на мене, не відриваючись. Сканує з голови до ніг. Я чудово знаю цей його погляд. Потемнілий, збуджений, очікувальний. Так хижак дивиться на свою здобич перед нападом.

Я облизуюсь. Роблю це інтуїтивно, не для спокуси, але цей жест спрацьовує, як сигнал.

Я відставляю келих убік, Кирило робить крок до мене. Зупиняється за сантиметри від мене. Не чіпає, тільки дивиться. Наче чекає чогось.

Ця гра мені незрозуміла, тож я роблю перший крок сама. Обіймаю його за шию і притискаюся всім тілом. Зараз, коли мої руки зчеплені в замок за його плечима, а погляд зосереджений на напруженій шиї, мені легше. Я не бачу його темних від збудження очей, проте відчуваю міцний стояк, який упирається мені в живіт.

Він мене хоче.

Цікаво, чи давно в нього стоїть? І що цьому передувало? Сам факт того, що в нас буде секс, чи це я? Я змогла його спокусити?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍