Леся Українка - Руфін і Прісцілла, Леся Українка

дай їй персня.

 

Теофіл

А як не схоче?

 

Єпископ

Дай його Руфіну.

 

Теофіл

А як не схоче й він?

 

Єпископ

Віддай мені.

 

Теофіл

(підходить до Руфіна)

Де, брате, персні ті, що дав твій тесть?

Ти чув? Ми врадили одного дати

єпископу…

 

Руфін

А нас ви поспитали?

 

Теофіл

Єпископ так рішив. Сього доволі.

Адже ви християни. Що ж питати?

 

Нартал

Та хто ж пита овець, котру з них різать?

 

Руфін

Я досі ще не жив ладом овечим.

(До Теофіла.)

Ми з жінкою порадимось самі.

(Іде до Прісцілли.)

 

Теофіл

І я піду, мене послав єпископ.

Підходять удвох до Прісцілли.

 

Теофіл

Прісцілло, муж твій не дає нам персня,

щоб визволить єпископа з темниці.

 

Руфін

Я вдвох з тобою хочу се рішити.

 

Прісцілла

Прошу, віддай мені обидва персні.

Руфін дає.

Свій перстень я єпископу даю.

(Дає один перстень Теофілові).

А твій тобі лишиться.

(Хоче дати другого персня Руфінові. Теофіл перехоплює.)

 

Теофіл

Дай сюди.

Єпископ наказав не так зробити.

Сказав віддать тобі, коли ти схочеш.

(Теофіл затискає в лівій руці одного персня, а правою подає другого Прісціллі.)

 

Прісцілла

Я не візьму його, як бог живий!

 

Теофіл

(до Руфіна, урядово)

Тепер тебе питаю, хочеш взяти?

 

Руфін

Мені його не треба.

Теофіл повертається йти.

Постривай,

я передам його…

 

Теофіл

Ні, так не можна.

Єпископ сам рішить, кому віддати.

(Теофіл іде з перснями до єпископа.)

 

Прісцілла

(до Руфіна)

Руфіне, нащо ти віддав свій перстень?

 

Руфін

На те, навіщо й ти.

 

Прісцілла

Але ж, Руфіне,

(бере його за руку, притягає до себе, шепочучи пристрасно)

ти ж… ти не віриш! Ти мене дурив!

А я братів дурила - через тебе.

Яка ж се нечесть! Як ти міг зробить се?

 

Руфін

(визволивши руку, тихо)

Не час тепер про сеє говорити.

(Відходить знов до Нартала.)

 

Теофіл

(до єпископа, з поклоном подає персні)

Вони обидва персні віддали.

 

Єпископ

(бере персні, до громади)

Вважайте, діти, се великий приклад,-

так чинять справедливі християни.

Велика радість буде їм на небі,

і церква в молитвах їх не забуде.

Громада перешіптується, з побожним подивом поглядаючи на Руфіна і Прісціллу.

(Єпископ надіває одного персня собі на палець, а другого держить в руці.)

Сей перстень я віддам…

 

Фортунат

(падає до ніг єпископові)

Велебний отче!

віддай його мені! благаю!

 

Єпископ

Сину,

тут є достойніші. Врятуєш душу,

коли загубиш тіло,- се твій жереб.

Тут є такі, що й інших порятують -

між них шукає бог собі обранців.

(До Парвуса.)

Ти, сину мій, зо мною підеш.

 

Парвус

Ні!

 

Єпископ

(суворо)

Кому ти кажеш «ні»? Чи ти гадаєш,

що я тебе по слабості старечій

як молоду підпорку хочу взяти

собі в послугу? Я беру тебе

на море світове ловити душі.

Бог дарував тобі огнисте слово,

ретельне серце і незламний дух,

ти божий знаряд, мусиш на роботу.

Не будь рабом лінивим.

 

Парвус

Чесний отче!

Я не лінивий. Працював я щиро.

Не позбавляй мене того вінця,

що бог мені показує щоночі.

 

Єпископ

Що бог тобі показує?..

 

Парвус

Авжеж!

Вогненний круг спускається на мене,

і голоси мені співають «слава!»,

і я не чую голоду від посту.

 

Єпископ

Ти постуєш? Хоч я заборонив

для в’язнів піст? Лукавий рабе! Знаєш,

які то видива тебе морочать?

То навождення злого духа!

 

Парвус

Ні,

в собі я чую божий дух! І горе

тому, хто вимовить лихе на нього.

(В нестямі до громади.)

Іде господь! Служіть йому вогнем,

моліться кров’ю! Смертю поклоняйтесь!

 

Один з прибулих

Нестотно так пророчиці говорять

у монтанівців. Ой яке страхіття!

 

Єпископ

(сильним голосом)

Свят, свят господь! Замовкни, ду́ше лжі!

Він одержимий.

(До Теофіла.)

Поручаю, брате,

тобі сю душу. Ти ж бо в сій громаді

зостанешся намісником моїм.

(Показує на Парвуса.)

В такому стані взять його не можу.

(До диякона.)

Беру тебе, слуго Христовий.

 

Диякон

(з трудом криючи радість)

Отче,

чим заслужив я?..

 

Єпископ

Ти покірний раб

і з волі пана не виходив зроду.

Диякон кланяється.

 

Єпископ

Нам треба два плащі. Хто має, діти?

Скілька чоловік з одвідачів подають свої плащі. Диякон вибирає два кращі.

(До в’язнів.)

Тепера попрощаймось…

 

Теофіл

Чесний отче,

я маю ще прохання.

 

Єпископ

Говори.

 

Теофіл

Руфіна треба в чесний хрест увести,

щоб не загинула його душа.

 

Люцій

В громаді нашій він не оглашенний,

та ще й не знає він науки віри.

 

Теофіл

В сутужний час дозволено й без сього.

Велебний отче, правда?

 

Єпископ

Так, мій брате.

(До громади)

Хто має воду? дай її сюди.

Простягається скілька посудин з водою.

Хто має чисту одіж?

 

Редівівус

(подає одежу, що йому подарувала Ренатина сестра)

Ось, прийміте!

 

Єпископ

(до Теофіла)