Іржі Берковець - Операція «Ліра»

— Гм. Я не дуже розумію англійську мову. Та здається, що ви маєте рацію. Правда…

— Знаю. Хто, коли, де, як, навіщо. Отже, спершу час написання. Що папір?

— Я вже дивився. Схоже на сімнадцяте століття, але треба ще перевірити…

— Як ви гадаєте, можна встановити, була перекладена тільки колискова, чи…

— Знаю, що ви хочете сказати. Це питання одразу занепокоїло мене. Чи не є це частина перекладу великого уривку або й усього твору? Подивіться сюди.

Прошек подав Коталові лупу і показав на паперову смужку з першою строфою.

— Ось сюди, на правий верхній ріжок, де темна пляма. Прямо на неї. Бачите що-небудь?

— Схоже… на цифру. Так, напевно, це двійка.

— Тільки двійка?

— Так вона ж на самому краєчку, далі папір обрізали… Ні, зачекайте. Дві риски, що збігаються, може… залишки… чого? Четвірки?

— Це могло б означати, що в наших руках рештки однієї — очевидно двадцять четвертої — з більшої кількості пронумерованих сторінок, іншими словами…

— … цілого перекладу або великої його частини. Могло б, але не мусить. От якби в нас була б ще хоч одна сторінка з цим текстом…

— Весь час думаю про це. А що як тут десь с книга — або книги, що на їх оправи використали решту сторінок? Щоправда, була б то сізіфова праця: переглянути всі тридцять дві тисячі томів, що зберігаються тут, але погляньте, ця шкіра має особливий відтінок і найголовніше, — Котал розгорнув книгу, — папір на форзаці, боже мій. Та ми ж… та я ж осел. Як мені це одразу не спало на думку? Ходімте мерщій.

— Заждіть, не розумію, що ви маєте на увазі… І куди мені йти?

Замість відповіді Котал показав Прошекові титульний лист, на якому стояло: Частина перша.

— Чоловіче! — Це вже у дверях. — Аби тільки той другий том був.

Був. Стояв на полиці, замшілий, запилений — хто знає, скільки часу — мабуть, десятки років ніхто його не торкався. По нього простяглися одразу дві жадібні правиці. Розсміялися.

— Прошу…

— Будь ласка. Ви ж перший скинули…

— Не хотів би впасти ще раз.

Цього разу Котал видобував з книги смужки цупкого сірого паперу трохи довше. Жоден за цей час не обмовився й словом, але обоє думали про одне й те ж. Чи є там? І що на них буде? Коли з’явився перший відрізок, глянули один на одного. Напівздивовано, напіврозчаровано.

Такого не сподівалися.

Смужка паперу була густо списана нотами.

Коли Томаш Якоубек вийшов на Карлів міст, почав падати сніг. Любив ту мить, коли сутінки зм’якшують і стирають обриси незліченних малостранських і градчанських дахів, веж, фасадів і фронтонів. Помалу йшов повз статуї, милуючись панорамою міста, яку оживляли сніжинки, що кружляли в повітрі. На ринку звернув за лоджією ліворуч і увійшов до Вртбовської винарні.

В кутку під кахельною грубкою сидів Прошек з якимсь худорлявим молодиком. Сердечно привіталися. Прошек познайомив Котала з Якоубком. Замовили вина.

— Ну що в тебе? — запитав Якоубек.

Прошек дістав із портфеля папку, зв’язану тасьмою.

— Ти не міг би нам для початку сказати, коли вперше на чеській землі з’явилася опера? Ми знаємо про це дуже мало. Насамперед нас цікавить тематика, автори тощо.

— Не розумію, навіщо це вам, і чого саме ви від мене хочете. Чи мені розповідати про принципи італійської опери, яка в нас, у Празі, з’являється вперше за часів коронації Фердинанда II, або…

— Пробач, — перервав його Прошек. — Коронація — це 1627 рік, якщо не помиляюсь. Що тоді грали? Збереглася ця опера?

— Якась італійська музична комедія. Можливо Гонзало. Точніших відомостей немає, твір не зберігся. Лише через п’ятдесят років після цього у Празі ставлять оперу композитора Драгі.

— Пробач, я мав висловитися точніше. Нас цікавить чеська продукція. Коли вперше з’являється?

— Набагато пізніше. Аж у вісімнадцятому столітті. П’єса Зеленка про святого Вацлава. Але це скоріше сценічна ораторія. Згодом опери Міча, з яких відома тільки одна.

— Отже, чеської опери в сімнадцятому столітті…

— Не було, тобто про жодну таку не знаємо. При сучасному стані історичних музичних досліджень я вважаю дуже малоймовірним, щоб існувало щось визначне, а ми досі про це не знали.

Прошек замислено дивився на папку, яку все ще тримав у руках.

— Так. Ясно. Отже — прошу тебе вибачити моє невігластво — опера, наскільки я розумію, і ти це щойно підтвердив — витвір італійського походження. Я дещо читав про це. А тепер скажи нам, чи можливо, щоб у нас про цю нову форму мистецтва знали все потрібне: не тільки, який вона вигляд має, а й як її робити, — одразу після її виникнення, скажімо, на самому початку сімнадцятого століття?

— Гм. Це питання непокоїло вже багатьох. Теоретично — можливо. Про це свідчать творчі зв’язки чеських гуманістів із італійськими культурними центрами. Але не треба забувати, що на початку сімнадцятого століття навіть в Італії можна говорити лише про начерки нового жанру, який щойно народжувався. Перша справжня опера — це «Орфей» композитора Монтеверді.

— Ага. Гаразд. Тепер подивися, чи говорить тобі це про щось?

Прошек нарешті розв’язав тасьму, вийняв із папки аркуш паперу і поклав перед кандидатом наук, який, скориставшись паузою, допив свою склянку. На папері чорніло п’ять букв: В. ВАМБ. Якоубек щиро здивувався:

— Звідки ви це взяли? Це скорочений підпис чеського композитора Вацлава Вамберського.

— Коли жив? — вигукнули разом Прошек і Котал.

— Донедавна ми знали тільки те, що він один із авторів унікального рукопису, датованого початком сімнадцятого століття. Рукопис зберігається в Празькому Народному музеї. Зараз нам відомо трохи більше. Правда, дати народження музиканта Вацлава, який, судячи з прізвища, походив з Вамберка, ми не знаємо й досі, зате знаємо, що помер він у Лоунах 1622