Олег Євгенович Авраменко - Первісна. У вирі пророцтв

Під дією цих чарів зовнішність Брігід радикально змінилася — замість невисокої тендітної жінки в синій сукні перед дівчатами постав на третину вищий за неї чоловік міцної статури в зеленому камзолі зі срібним шитвом, коричневих штанах, високих шкіряних чоботях і крислатому капелюсі, з-під якого вибивалося жорстке темне волосся.

— А тепер ваша черга, — промовив він густим басом.

У його голосі, міміці та жестах не відчувалося нічого штучного, неправдоподібного, карикатурного, все було природним, до незмоги переконливим. Саме в цьому й полягала найбільша складність цих чарів — зробити так, щоб ілюзорна подоба була схожа не на опудало, не на маріонетку, яку смикають за нитки, а на живу, справдешню людину, з відповідною до її зовнішності поведінкою. Самого лише вміння прикидатися було замало; навіть найвидатніший акторський хист не допоміг би Брігід рухатися так, ніби вона була семи футів заввишки й важила понад двісті фунтів.

Чари огорнули Шайну, а потім і Шаннон. Остання перетворилася на низенького голомозого дідугана з гачкуватим носом, блідим зморшкуватим обличчям і близько посадженими блякло-сірими очима. Через відсутність у кабінеті дзеркала Шайна не могла скласти цілісного враження про свою ілюзорну подобу, оскільки бачила її лише зсередини, мов примарну напівпрозору оболонку довкола власного тіла. На відміну від Шаннон, що отримала подобу на свій зріст і схожої комплекції, Шайнина ілюзія зображала чоловіка, на голову вищого за неї й мало не вдвічі ширшого в плечах. Схоже, Брігід таки довіряла їй і нітрохи не сумнівалася в її спроможності впоратися з такою подобою. Чари чарами, але потрібна й чимала зосередженість, щоб керувати руками та ногами, значно більшими та довшими за твої власні.

— Але ж і пика в тебе! — скрипучим голосом, таким не схожим на її мелодійне контральто, промовила Шаннон, спрямувавши погляд над Шайниною головою. — Чистий тобі розбійник з великої дороги.

— Ми чорні чаклуни, — сказала Брігід. — Вирішили завітати до лорда Фінвара в гості. Ваша роль проста — стояти обабіч мене й ні пари з вуст. Говоритиму лише я.

Вони вийшли з кабінету, Брігід поновила дію захисних чарів і повела дівчат углиб покоїв. Проминувши низку кімнат, вони зупинилися перед широкими двостулковими дверима, за якими Шайна відчула присутність людини, що спала глибоким, міцним сном.

Брігід згаяла лише якусь хвилину, щоб деактивувати захист на дверях, після чого всі троє відьом увійшли до просторої, тьмяно освітленої нічним світильником спальні, посеред якої стояло широченне ліжко з балдахіном. У ліжку, розпроставшись горілиць і розкинувши в боки руки, спав гладкий, чи радше навіть жирнючий, чоловік років під сорок, чиє потрійне підборіддя аж ходором заходило від гучного хропіння. Тож і не дивно, що Фінварова дружина воліла ночувати окремо від нього.

Дивлячись на Фінвара аб Дайхі, Шайна мимохідь подумала, що якби в Раді Лордів сиділи жінки, він мав би дуже малі шанси здобути корону. Але не тому, що більшість жінок надають великого значення зовнішності, просто вони в певному сенсі практичніші за чоловіків і, безперечно, зважили б на те, що король є уособленням держави й символом країни, а отже, не варто садовити на трон людину, яка скидається на вгодованого кабана, коли серед гідних та впливових претендентів можна знайти когось набагато привабливішого. Скажімо, Бренана. Або ж Авлайда аб Калваха, який, попри свої шістдесят, має струнку поставу і майже незаймане зморшками обличчя, відзначене суворою чоловічою красою, а пишне вогняно-руде волосся, лише трохи припорошене сивиною, робить його схожим на старого, але ще дужого, повного сил лева…

Зачинивши двері, Брігід підійшла до ліжка з правого боку й нагадала своїм супутницям:

— Ви мовчите, ясно? Нічого не кажіть, нічого не робіть, просто дивіться на нього з-під лоба.

Вона створила початкове плетиво чарів забуття, позначивши мить, від якої можна буде стерти Фінварові спогади про подальші події, а відтак наслала чари пробудження.

Хропіння нараз урвалося. Фінвар аб Дайхі загомзався в ліжку, розплющив очі й утупився мутним поглядом у непроханих гостей. Кілька секунд бездумно дивився на них, аж нарешті в його очах з’явилося розуміння, і він з несподіваною для своїх ґабаритів спритністю схопився й сів у ліжку.

— Хто ви? — запитав грізно і водночас налякано. — Що вам треба?

Його рука потяглася до різьбленого стовпчика в кутку ліжка і рвучко смикнула за позолочену шворку, що призначалася для виклику слуг. Проте дзвінок не пролунав, а шворка просто обірвалася.

Брігід — точніше, керована нею ілюзорна подоба кремезного здорованя — похитала головою:

— Все марно, лорде Фінваре. Ми подбали, щоб нас ніхто не турбував. І в будь-якому разі, ні слуги, ні охоронці вам не зарадять. А нам нітрохи не зашкодять, навіть якщо позбігаються з усього дому й оточать цю кімнату. Ми просто щезнемо без сліду, провалимося в Тиндаяр. — На ці слова здоровань хижо вишкірився. — Вам слід найняти на службу вправнішого чаклуна. Сиґналізація майстра Ендрида нічого не варта.

Фінвар аб Дайхі судомно глитнув.

— То ви прийшли вбити мене?

Загалом, ці слова були лоґічними — чого ж іще міг чекати претендент на катерлахський престол від трьох чорних чаклунів, що заявились до нього в спальню посеред ночі. Проте Шайну дуже насторожив Фінварів тон. Він говорив зовсім не як невинна людина, в його голосі виразно вчувалося каяття, чи радше досада за якийсь свій учинок, що призвів до такої прикрої ситуації.

Це не пройшло повз увагу Брігід. Згодом вона розповіла, що мала інший план розмови, але змінила свої наміри й вирішила діяти прямолінійніше.

— Поки про вбивство не йдеться, — сказала вона. — А далі все залежатиме від того, як ви будете виконувати свою частину нашої угоди.

Вудочку було закинуто майже наосліп, і якби не чари забуття, Брігід не наважилася б на такий ризик. Проте удар виявився влучним. Фінвар потрапив на гачок і у відповідь приречено зітхнув.

— Отже, така ваша тактика? Заганяти людей у безвихідь, примушувати їх до співпраці, нав’язувати їм угоди, яких вони не хотіли.