Наталія Паняєва - Тут баба ворожила (2006)

злих сутностей він не зможе розвиватися і вдосконалюватися далі на шляху добра. І тоді він вирішив повернути Місяць на небо. І Місяць знову з’явився над горизонтом. Маг зрозумів, що вищі сили допомагають йому пізнати таємниці Всесвіту… От така історія. Ти щось зрозумів?

— Зрозумів: кожне магічне опудало може знищити наш Місяць! Гарненька справа! — махнув рукою Авенір.

— Правильно! Начувайся! Вони вже близько! Чорні маги всіх країн, об’єднуйтесь!

— О Боже! — раптом Дейкало помітив годинник. — Я вже зараз маю бути на Майдані.

Він помчав до передпокою, схопив свою куртку з вішалки і вибіг за двері.

— А історія твоя зовсім не цікава! — гукнув він, стрімко збігаючи сходами.

— Невдячний ти слухач, — засміялася Наталя і причинила за ним двері.

* * *

Надвечір Авенір зустрівся з Русею у «Світлиці». Він вподобав цю кав’ярню, бо звідти, якщо вдасться набитися проводжати Русю, був якийсь шанс потрапити до неї додому.

Дочекавшись, поки їм принесуть каву, Авенір сказав:

— Тепер ми точно знаємо, що не помилилися. Ти задоволена?

Руся стенула плечима.

— Ми і раніше не сумнівалися.

— Але тепер ми маємо докази, чи не так?

Їх пригнічувала обстановка в кав’ярні.

Але не тому, що там було незатишно, а тому, що вони прагнули побути вдвох. По-перше, справа, яку вони обговорювали, була надто серйозною, а по-друге, їм просто хотілося побути на самоті.

Посидівши трохи у кав’ярні, вони зрозуміли, що розмова не клеїться, і рушили до Русі. Бона жила сама у затишній квартирі на Межигірській, в одному з тих сучасних будинків, які виросли на Подолі серед старовинних будівель в останні роки. То була не дуже нова і не дуже модернова, але дуже зручна квартира, з великим холом, стіни якого прикрашали полиці з книгами.

Авенір з Русею знову зварили каву і заходилися розмовляти.

Вони довго сиділи на кухні, не вмикаючи світла, і шепотілися, уявляючи собі хід подій. От пані Оліяр відвідує букмекерську контору на Рейтерській. Пан Артеменко бесідує з нею. Вона хвилюється, він заспокоює. Це він добре вміє, Авенір пересвідчився. Артеменко пояснює їй, що немає ніякого ризику. Вона сумнівається, бо боїться. Потім жінка іде додому, пообіцявши подумати. Вона обмірковує пропозицію. Можливо, зустрічається з пасербицею. Знову жахається — всі гроші дісталися цій нікчемі! Багато грошей. Томка навіть не розуміє, скільки грошей вона отримала. А коли зрозуміє, покличе всю ту наволоч, з якою тусується, і розтринькає гроші на них. Тринькати гроші вона вміє, їй тільки дай. І, подумавши, яке багатство пуститься по вітру, пані Оліяр знову вирушає до букмекерскої контори пана Артеменка. Тепер вони обговорюють умови. Пані Оліяр торгується щосили. Схоже, це вона добре вміє робити. Але ось, нарешті, вони домовилися про умови, підписали якийсь контракт. А що далі?

Авенір з Русею прикидали і так, і сяк, але не могли уявити, що відбувається далі. Адже вони виходили з того, що ніякої магії не існує, і Володарка насправді нічого не здатна зробити. Схема подальшого розвитку подій була їм невідома.

Вони замислилися. Обом спала на гадку та сама думка, але обоє гнали її від себе. Ще трохи помовчали.

— Рано чи пізно ми мусимо зробити це, — розважливо сказала Руся.

— Що — це? — вдав, ніби не здогадався, Авенір.

— Веню, ти зрозумів. Ми не зможемо простежити всю схему, якщо реально не замовимо когось. Інакше ми нічого не довідаємося.

— Авжеж, — кивнув Авенір, — навряд чи їхні клієнти розкажуть нам про це. А крім них, ніхто нічого не знає. Може, треба розповісти все Дементію?

— Звичайно, ми мусимо все йому розповісти. Адже тепер ти маєш не лише інтуїтивні здогади, але й певну інформацію. Я не дуже розбираюся у законах, та думаю: того, що ми знаємо, достатньо для порушення кримінальної справи. А ти як вважаєш?

Дейкало похитав головою.

— Боюся, що ми маємо замало фактів. Маячня про підсвідому тягу до смерті? Про таке в суді не розповіси. Адже ми не знаємо, що насправді відбувається у Володарки…

Руся перехопила ініціативу:

— Значить, треба все з’ясувати достеменно. Але як?

— Якби там десь можна було б заховатися, я б так і зробив. Вистежив би, коли до них прийде клієнт, і підслухав би все. Можливо, навіть записав на диктофон. На цифровий, — зітхнув Дейкало. — Але там нема де сховатися.

— Бачиш, — сказала Руся, — значить, є лише один шлях. Треба стати справжнім клієнтом.

— Русю, ти жартуєш? — не повірив власним вухам Авенір.

— Ні, Веню. Ми перебрали всі можливі варіанти. Нічого іншого не випадає. Треба зробити вигляд, що ти або я хочемо прибрати когось із дороги. Ти або я повинні піти до Артеменка і домовитися з ним про вбивство.

Авенір зіскочив зі стільця і забігав по квартирі, ковзаючи на добре відполірованому паркеті. Десь із іншої кімнати він вигукнув:

— Ні, я — проти, я — рішуче проти!

Руся пішла шукати його по квартирі.

— Веню, я не розумію, — розважливо казала вона, — чому ти проти.

— Бо вважаю, може трапитися що завгодно.

— З ким? З нами?