Антон Дмитрович Мухарський - Майдан. (Р)Еволюція духу

це створення собою пікселю в картинці вираження Волі в різних проекціях, в тому числі і медійній.

Вплив спецслужб? Я не прибічник теорії змови, але гадаю, багато спецслужб різних країн у той чи інший спосіб, хто більше, а хто менше впливали і впливають на події. Фактичної інформації в мене обмаль, але вони, впевнений, були і є гравцями. Спецслужби не можуть залишити поза своєю увагою такі масштабні зрушення в центрі Європи. З історії відомо, що немає жодного праворадикального чи ліворадикального руху в світі, який би так чи інакше не був би пов’язаний зі спецслужбами. Свідо­мо — несвідомо — байдуже. Якою мірою вони впливають на процеси — час покаже.

Ще один цікавий аспект Майдану — чіткої мети там не було й нема. Завжди виникала проміжкова, яка змінювалась наступною. Це зовсім не недолік, навпаки — показник життєздатності, динамізму та гнучкості. Власне, тому неможливо описати його з чисто наукової позиції. Як тільки ми починаємо застосовувати певний аналітичний інструментарій, як Майдан вже змінився, інструмент стає неадекватним.

Чи можна застосувати інший підхід? Можливо, але, як на мене, тоді це завдання для теологів. Бо коли починаємо говорити про нього в наукових категоріях, то неминуче наштовхуємось на велику кількість протиріч. Що — поміж цими протиріччями і що може вирішити їх — я не знаю.

Видається, що така неможливість описати Майдан лежить в наявності безмежної кількості Майданів. Як режисер я б описував його через стани людської свідомості. Як психолог — через те саме, але абсолютно інакше, економіст спробував би його осмислити в своїх категоріях, соціолог — у своїх... Філософ, мабуть, ставив би за завдання вирішення онтологічних проблем, наприклад, свідомості. Причому вирішення в різних філософських системах давали б різні відповіді.

Чи народжувалося на Майдані мистецтво? Ні. Це була магія, чи щось на кшталт ритуальних дій — наскельні малюнки і не більше. Людині притаманно робити обереги, ця потреба особливо загострюється в небезпечних ситуаціях. Мистецтво, як на мене, це найбільш надлишкова річ і виникає тоді, коли всі інші потреби задоволені. Коли кажуть, що в первісної людини була потреба в мистецтві — то спекуляції. Була потреба в магічній дії. Так до XVIII століття й ще на його початку ікона не вважалася мистецтвом. Це був продукт ремісницької діяльності, ідеологічний продукт, який, звичайно, можна розглядати в естетичних категоріях. Але наше нинішнє розуміння — проекція нашого типу мислення на минуле. На мій погляд, методологічно неправильно інтерпретувати об’єкти та події під кутом зору сучасного розуміння та досвіду.

Майдан — це символ, ідея, заради яких люди пішли на смерть? Я зараз висловлю контраверсійну думку, та все ж. Мене завжди дивував радянський героїзм у Другій світовій війні. Дійсно, а чому товаріщь Матросов грудью бросілся на амбразуру? Я спробував досліджувати історію подібних вчинків і не знайшов там високої ідеї. Натомість побачив інше: товаріщу/герою був притаманний певний тип акцентуації/психопатії. Такі «типи» в обставинах переломної напруги у життєвому сценарії обирають між жахливим кінцем та безкінечним жахом. Вибір, як правило, випадає на перше. Людина в певних екстремальних умовах починає діяти ірраціонально — і ті, які героїчно загинули на війні, вчинили ірраціонально. Так само героїчна смерть «Небесної сот­ні» — ірраціональна. Ця смерть, окрім смерті тих, хто рятував поранених, не мала жодного обґрунтування з погляду тактичної чи стратегічної необхідності. Вона стала результатом радше безпорадності командирів. Але... набула епічного виміру.

Майдан — це міф. Нарешті маємо свій український міф часів Незалежності — «Небесна сотня». Можливо, це і було вищою, метафізичною метою сучасної української нації, втіленням Волі через Майдан. Героїчна Смерть надає осмисленості життю нації. Важливо, щоб наше життя не перетворилось на пошук сенсу цієї Смерті.

Чим стане Майдан для України, для світу? У що виллється його колосальна енергія? Не знаю. Для мене Майдан — це чорний ящик. Достеменно не відомо, що в кожний момент часу там є або відбувається. Він — як сенси переходу. Зрозуміло від чого. Не зрозуміло куди. Час, можливо, дасть відповідь.

Я усвідомлюю, що наговорене є радше потоком свідомості та безпосередньою рефлексією, ніж аналітикою. Потрібна часова дистанція. Додаткові факти. Крім того... Майдан не закінчився.

Майдан триває.

Вибране з наговореного 29.03.2014 р. Розмовляла Інна Корнелюк.
Андрій ПОРТНОВ

— історик, редактор, перекладач. Народився 1979 року у Дніпропетровську. Закінчив історичний факультет ДНУ (2001) та Студіюм Східної Европи Варшавського університету (2003). 2005 року захистив кандидатську дисертацію на тему «Науково-освітня діяльність української еміграції у міжвоєнній Польщі» в Інституті українознавства ім. Крип’якевича НАН України у Львові. У 2004–2006 рр. запрошений науковий працівник Трирського університету (Німеччина). У 2006–2008 рр. — старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України, у 2009–2010 рр. — радник директора Національного інституту стратегічних досліджень. У 2007–2010 рр. — редактор журналу «Україна Модерна», голова експертної ради програми «Соціальний капітал і академічні публікації» Міжнародного фонду «Відродження». З 2012 р. — гостьовий викладач Університету Гумбольдта в Берліні. Співзасновник та редактор інтернет-сайту www.historians.in.ua. Автор книжок: «Наука у вигнанні» (Харків, 2008), «Упражнения с историей по-украински» (Москва, 2010), «Історії істориків. Обличчя й образи української історіографії ХХ століття» (Київ, 2011), «Історії для домашнього вжитку. Есеї про польсько-російсько-український трикутник пам’яті» (Київ, 2013).

Українська «Еврореволюція». Деякі спостереження