Пауло Коельо - Переможець завжди самотнiй

період, перетворяться на медалі, що ними їх нагороджено за боротьбу в ім’я спільної віри та спільних мрій. Адже людина зрештою — тоді вони в це ще вірили — народилася для того, щоб кохати й жити з тим або тією, кого вона кохає.

А їхня справа тим часом усе більше розкручувалася. Тепер вони вже не канючили контракти — ті з’являлися ніби самі собою. Дуже впливовий діловий журнал опублікував інтерв’ю з Ігорем, надрукувавши на обкладинці його фотографію, і стали надходити запрошення на всілякі врочистості та презентації. Повсюди їх приймали з таким шиком, ніби йшлося про коронованих осіб, а грошей надходило все більше й більше. Треба було пристосовуватися до життя за нових обставин: вони купили великий будинок у Москві, обладнали його з усім можливим комфортом. Давні компаньйони її чоловіка — які на початку їхньої діяльності позичали їм гроші під шалені відсотки і яким вони сплатили ці борги до останньої копійки — один за одним опинялися у в’язниці з причин, про які Єва нічого не знала й не хотіла знати. Незабаром в Ігоря з’явилася особиста охорона; спочатку лише двоє, ветерани й друзі, з якими він служив в Афганістані. А далі їх ставало все більше, мірою того як невеличка фірма перетворювалася на велетенську мультинаціональну компанію, що відкрила свої філії в багатьох країнах, присутня в сімох часових поясах, з дедалі більшими та дедалі розмаїтішими інвестиціями.

Єва тепер бавила свої дні у крамницях та розпивала чаї з подругами, де розмови завжди відбувалися на одну й ту саму тему. А Ігорю цього було мало.

Ігор прагнув до більшого, й у цьому не було нічого дивного. Адже він досяг того, чого вже досяг, завдяки своїм амбіціям та невтомній працелюбності. А коли вона запитувала в нього, чи не досягли вони вже всього, до чого прагнули, й чи не настав той час, коли вони нарешті можуть відійти від справ і здійснити свою давню мрію — жити лише задля тієї любові, яку вони почувають одне до одного, він просив її дати йому ще трохи часу. Ось тоді він і почав пити. Якось уночі, коли вони повернулися додому після тривалої вечері з друзями, щедро политої горілкою та вином, її нерви не витримали й вона влаштувала йому бурхливу сцену. Сказала, що більше не хоче жити таким пустим життям, що повинна чимось зайнятися, бо інакше схибнеться.

Ігор запитав, чи вона не задоволена тим, що має.

— Я задоволена. Але вся проблема саме в цьому: я задоволена, а ти — ні. Й ніколи не будеш. Боячись утратити те, що вже здобув, ти ніколи не зможеш вийти з битви, в якій уже здобув перемогу. І зрештою в ній загинеш. Але спочатку зруйнуєш наш шлюб і моє кохання.

То вже не вперше вона розмовляла з чоловіком у такому тоні; вона завжди була щирою в цих розмовах, але того разу її опанувало відчуття, що вона дійшла до своєї межі. Вона більше не може ходити по крамницях, вона зненавиділа чаювання, зненавиділа телевізійні програми, якими намагалася вбити нудьгу, коли чекала його повернення з роботи.

— Не кажи такого. Не кажи, що я намагаюся вбити наше кохання. Обіцяю тобі, незабаром ми залишимо все позаду, май трохи терпіння. Можливо, тобі й справді пора чимось зайнятися, бо, схоже, я перетворив твоє життя на справжнє пекло.

Нарешті він зрозумів.

— Що ти хотіла б робити?

Так, можливо, саме в цьому для неї вихід.

— Я завжди мріяла працювати в галузі моди.

Чоловік негайно задовольнив її бажання. Через тиждень він передав їй ключі від ательє в одній з найкращих торговельних галерей Москви. Єва була сповнена ентузіазму — її життя тепер набувало іншого змісту, довгі дні та ночі чекання закінчаться для неї назавжди. Ігор не поскупився і вклав у її справу стільки грошей, скільки знадобилося для того, щоб вона домоглася заслуженого успіху.

Банкети та вечірки, на яких раніше вона почувалася небажаною гостею, тепер набули для неї нового інтересу; завдяки своїм контактам вона вже через два роки перетворила свій заклад на найпопулярніше ательє високої моди в Москві. Тоді вона вирішила розрахуватися з чоловіком, і хоч у них був спільний рахунок і він ніколи не вимагав із неї тих грошей, які витрачав на її справу, наполягла на тому, щоб сплатити йому свій борг. Вона почала подорожувати сама-одна в пошуках ексклюзивних моделей та марок одягу. Найняла собі працівників, навчилася бухгалтерії, перетворилася — на власний превеликий подив — у досконалу бізнес-леді.

Ігор навчив її всього. Ігор був для неї прикладом, великим зразком, який вона в усьому наслідувала.

І саме тоді, коли все начебто було так добре, коли життя наповнилося для неї новим змістом, вона стала помічати дивні темні плями на осяйному лику янгола, що освітлював її дорогу.

Провівши кінець тижня в рибальському селі на березі озера Байкал, вони сиділи в одному з іркутських ресторанів. На той час компанія придбала у власне розпорядження два літаки й вертоліт, тож на вихідні вони могли мандрувати як завгодно далеко, а в понеділок повертатися до Москви та до своїх справ. Ні Ігор, ні Єва не нарікали на те, що все менше й менше часу стали проводити разом, хоч і було очевидно, що тривалі роки боротьби залишили на них свої позначки.

Та навіть за таких обставин вони твердо вірили в те, що їхнє кохання сильніше за все й, поки вони разом, їм нічого не загрожує.

Коли вони вечеряли при світлі свічок, до ресторану увійшов жебрак, що був явно напідпитку, й сів за їхній стіл із явним бажанням погомоніти, урвавши ті блаженні хвилини, коли їм випала така короткочасна нагода побути вдвох далеко від московської біганини. Через якусь хвилину підійшов хазяїн ресторану з очевидним наміром