С. Дж. Кінкейд - Діаболік

Я досі не зрозуміла, що це за речовина, проте вже знала, як мушу реагувати. Я вискочила із соляних ванн, не забувши зобразити жах на обличчі.

— Ви отруїли мене?

— Не отруїли, — пояснила Дівайні, — просто додали дещо, аби допомогти тобі розслабитися. Не роби багато різких рухів. Скоро в тебе запаморочиться голова.

Запаморочення. Млявість. Ось що мені потрібно наразі зобразити. Я опустила повіки і зробила вигляд, ніби в мене підкошуються ноги. Щоб приховати факт того, що кожен мій рух прораховано, і поводитися так, як би робила на моєму місці Сайдонія, я пробурмотіла:

— Навіщо ви це зробили?

— Не бійся, Сайдоніє. Ми не зробимо нічого, про що ти зможеш пригадати завтра, — її посмішка перетворилася на хижий оскал. — Дівчатка й хлопчики ніколи не пам’ятають.

— Можливо тобі навіть сподобається, — зауважив Салівар, дивлячись на мене й передчуваючи насолоду.

— Нам точно сподобається, — промуркотіла Дівайні. Вона оглянула мене і блаженно зітхнула. — Справжня молодість. Я не можу насититися нею. Саліваре, принеси її сюди, перш ніж вона відключиться.

Я намагалась знайти вихід із цієї ситуації, поки Салівар плив до мене, розсікаючи воду. Цей препарат мав позбавити мене пам’яті, отже, це точно не відновлювальна речовина.

Раптом мене осінило.

Я згадала попередження Невені й ледь вловиму насмішку Елантри. Мабуть, щоразу, коли хтось молодий і вразливий прибував до Двору, Салівар і Дівайні чинили однаково. Вони були одними з найвпливовіших людей у Галактиці, але все одно вдавалися до подібного: опоювали своїх жертв. Їм це сходило з рук тому, що вони були Домітріанами. Ніхто не міг відмовитися від пропозиції скупатися в їхніх соляних ваннах, бо вони могли б розцінити це як образу. Жоден не міг відмовитися випити вина з їхніх рук.

Вони використовували свою владу, і хоча в мене був імунітет до будь-якого наркотику, який би вони мені не підсипали, інші жертви не мали такої здатності.

Мати-Засновниця дала мені кілька порад щодо значення сексу при Імператорському Дворі. Його використовували як спосіб впливу і маніпуляції. Але в цій ситуації я не бачила жодної вигоди для себе, і хоча чинити опір було нерозумно, сама думка про те, щоб дозволити їм робити все, що вони забажають, обурювала мене.

І в цей момент Салівар підплив до мене, простягнув руки і промовив слова, що нарешті розставили всі крапки над «і»:

— Буде дуже потішно позбавити цноти спадкоємицю Імпірінс. Наразі це наше найбільше досягнення.

Раптом моє серце завмерло. Ця ситуація була спланована не для мене.

Усе було замислено проти Донії.

Незнайома до цього гаряча хвиля люті накрила мене. Я викрутила руки Салівару і штовхнула його у воду. Перш ніж я стрибнула за ним, засліплена люттю, краєм ока я побачила шоковане обличчя Дівайні. Я схопила її і за мить уже тримала їх обох за шиї. У них не було можливості закричати від подиву чи страху. Я опустила їхні голови під воду.

Вони почали відбиватися і дряпати мене, але я не послабляла хватки, розмірковуючи про те, що сталося б, якби на моєму місці була Донія. Що дужче вони опиралися, то сильніше я стискала їхні горлянки, і в цю мить думала лише про те, що ці люди планували зґвалтувати спадкоємицю Імпірінс, мою спадкоємицю Імпірінс. Я могла зламати їхні шиї одним рухом, і вони, безперечно, заслуговували на це.

Але я прийшла до тями, витягла їх обох із води і відштовхнула подалі від себе.

Вони відкашлювалися і відпльовувалися, роздираючи собі горло руками, і в цю мить мене охопив жах, бо я усвідомила, що накоїла. Я не могла зберегти їм життя і дозволити розповісти кому-небудь про мою надприродну силу, але, з іншого боку, вчинити подвійне вбивство в перший же день перебування при Дворі було недоцільно.

Першою оговталася Дівайні, яка задихаючись видряпатися із ванни.

— Що ти... що ти таке? Що ти за монстр?

Вона зачепила рукою чашу, і вино розлилося по підлозі, і це наштовхнуло мене на думку про те, як вийти із цієї ситуації. Я придумала, що мені робити із цими двома огидними створіннями.

— Негайно повернися сюди, — мовила я тихим, звіриним голосом.

Вона скрикнула, коли я вистрибнула з води і рушила до неї. Перш ніж вона змогла втекти, я схопила її за волосся і закинула назад її голову. Вона завмерла. Салівар вдарив мене по потилиці, намагаючись допомогти дружині, тому я миттю схопила його і перекинула через спину на землю.

Вільною рукою я наповнила чашу.

— Це вино стирає пам’ять, чи не так? — прохрипіла я. — Велика доза вводить у кому, так, Саліваре?

— Стривай, зачекай! — простогнав він.

— Мовчати! — гаркнула я йому на вухо. — Моліться своєму Життєдайному Космосу, щоб ви вижили після цього.

І я почала вливати вино йому в горлянку. Він захлинався, закривав рота, але я затисла йому носа і продовжувала заливати вино, доки його тіло не розпласталося на підлозі.

Дівайні встала на ноги. Я скрутила їй руку за спину й змусила випити рештки вина.

Переконавшись, що зробила все, як слід, я вдяглася і викрутила волосся. У голові роїлися тисячі думок, я поспіхом розмірковувала, як