Крістіна Бердінських - Єлюди. Теплі історії з Майдану

Володимир побіг витягувати поранених. Відтягнув двох до готелю «Україна» й знову повернувся на Інститутську. Піднявся ближче до метро Хрещатик. Побачив двох чоловіків на землі. Один був поранений, другий уже мертвий. Хотів дістати пораненого й цієї ж миті відчув, що його підстрелили в хребет. Куля зачепила третій і четвертий хребці. Одразу зателефонував мамі. «Кажу, мамо, мене поранили, вибач, якщо що», – розповідає він. Тільки-но закінчив розмову й одразу отримав друге поранення. «Мене добивали в кістку плеча. Вибили повністю праву кістку», – пояснює він. Отримавши другу кулю, Володимир зрозумів, що, можливо, він уже не жилець. Якийсь хлопець відтягнув його до сходів готелю «Україна», де йому надали першу допомогу. Після цього його забрала «швидка».

Володимиру зробили операцію на хребті. Спочатку в нього рухалася лише одна рука. Зараз починає поволі рухатися нога. «Лікарі кажуть, що потрібні терпіння, бажання і час», – розповідає чоловік. Його не забрали за кордон, оскільки він нетранспортабельний. Сьогодні в лікарні з ним були мама й дружина.

У Володимира прекрасна родина: два сини, восьми й тринадцяти років. «Хлопці телефонують і плачуть ще більше, ніж дружина», – каже поранений батько. Але Володимир – великий оптиміст. Каже, що після того, як одужає, танцюватиме так, як ніколи до цього. «Навіть якщо з мене поганий танцівник, я все одно танцюватиму», – переконує він. Родина сподівається, що для Володимира знайдуть центр для реабілітації за кордоном і він устане на ноги. Зараз ним опікуються лікарі й волонтери. «Якби я міг устати, я б цілував ноги цим людям. Ніколи не очікував, що наш люд так відреагує на чужу біду», – дякує всім чоловік.

10 березня 2014

Олег, 60 років, місто Львів, байкер і філателіст. На Майдан за останні три місяці приїжджав чотири рази. Залишався на десять днів і повертався додому. Допомагав на кухні, рубав дрова, носив воду. У грудні Олег познайомився з Сергієм Нігояном. Він помітив Сергія там, де і я. Хлопець рубав дрова біля Мальтійської кухні. «Він, коли дізнався, що я зі Львова, сказав, що дуже хоче приїхати в наше місто й відвідати вірменську церкву. Я обіцяв йому провести екскурсію», – згадує Олег.

У лютому він повернувся додому. 18 лютого увімкнув 5-й канал і побачив, що відбувається в центрі міста, де почалися сутички між «Беркутом» і протестувальниками. «Я зателефонував дітям, про всяк випадок попрощався. Розумів, що це вже справжній бій», – згадує Олег.

Він приїхав до Києва разом з іншими львівськими чоловіками 19 лютого о 6-й ранку. І відразу взявся за роботу. Чоловіки носили шини від станції метро Театральна на барикади. «Машини приїжджали одна за одною, привозили шини», – розповідає чоловік. 19-го ввечері його поставили охороняти сцену. Він відстояв свою зміну й зранку завалився спати прямо біля ялинки на каремат, оскільки не спав добу. «Будинок профспілок уже був спалений, Жовтневий зайнятий, а з КМДА далеко повертатися, хотілося бути на Майдані», – пояснює він. Прокинувшись через кілька годин, запитав у сотника, що робити й куди йти.

Олега поставили охороняти пункт харчування за сценою. Там були жіночка й літній чоловік. Львів’янин бачив, що самооборона вже виштовхала «Беркут» зі стели й почала підніматися по Інститутській. «Я подумав, як це, без мене? Сказав жінці з пункту харчування, що відійду на п’ять хвилин у туалет. Я їй збрехав», – щиро зізнається Олег.

Він побіг на Інститутську. Разом з іншими чоловіками носив шини до мосту, де їх запалювали. А потім побачив, що частина людей, прикриваючись дерев’яними щитами, почала підніматися по землі до Жовтневого палацу. І він із ними. Усього біля Жовтневого було на той момент 15-20 протестувальників. Там Олег отримав кулю у верхню частину ноги. «Мене ніби серпом різануло», – описує свої відчуття байкер. Йому надали першу допомогу, перев’язали джгутом ногу й на щиті віднесли на Майдан, звідки його забрала «швидка». У «швидкій» він ще щось пам’ятав, а потім відключився.

Пізніше йому розповіли, що він пережив клінічну смерть і три дні провів у комі. Прокинувся 23 лютого. Саме у цей день йому виповнилось 60 років. «У мене було подвійне свято – другий день народження», – усміхається Олег. Спочатку він подумав, що йому все наснилося, а потім зрозумів, що це не сон, а правда.

Олег – колишній шахтар. Працював п’ятнадцять років у забої. Вийшовши на шахтарську пенсію, захопився байкерством. Каже, що об’їздив Україну на мотоциклі п’ять чи сім разів. Не пропускає жодного великого байкерського фесту. Також займається філателістичною справою. Нагороджений багатьма медалями. У нього прекрасна родина. Двоє синів і донька, є дворічний онук. А ще Олег обожнює свого кота. «Ми незаможна, але інтелігентна родина», – завершує свою розповідь він.

Олег дуже просив привітати всіх жінок України з минулим святом.

Олег зі своєю донькою