Володимир Нефф - Прекрасна чаклунка

Петрові його зрадливого друга Джованні, що вже тринадцять років як сконав. Але то було враження суто зовнішнє, бо Джованні в згоді зі своєю паскудною натурою мав звичку ховати очі, а цей Любош дивився незабудковими очима невинно й відверто. Ті очі були великі, круглі і, здавалося, повні сміху, і це добре свідчило про нього. Зате усмішка на устах була відверто зла, і це свідчило про нього погано. Вислухавши Петра, він хвильку мовчки дивився на нього, а потім перевів свої сині очі на господаря, що, поставивши на столик перед ліжком глечик з вином, поквапно відступав до дверей, і промовив різкою говіркою шумавських німців:

— Я ж тобі виразно сказав, лакузо, що хочу ночувати тут сам, і заборонив тобі когось сюди приводити.

— Я, перепрошую, нікого не приводив, цей пан сам сюди вперся, — відказав корчмар.

Ця недотепна вимовка розлютила вже й так лютого юнака до краю.

— А хто йому сказав, що в моїй кімнаті є вільне ліжко? — Ступивши до корчмаря, він уліпив йому лівою рукою добрячого ляпаса. — Це щоб знав, що зі мною жарти погані й мої накази треба виконувати. А тепер щезни і забери з собою цього пана, бо я з ним паскудитись не буду.

Крутнувшись на підборах, він сів за столик, щоб випити вина, та не встиг навіть простягти руку до глечика, бо Петр ухопив його за плече, шарпонув і поставив на ноги.

— Jesusgotte, Herr von Kukan![10] — заволав корчмар.

— Вийди, — наказав йому Петр і по-чеському звернувся до юнака, що, зблідлий від болю, марно силкувався випручатись із залізного стиску: — Молодче, я беру назад щойно висловлене прохання, бо ви не заслуговуєте такої честі, щоб порядна людина щось вам завдячувала. Буде по-вашому, ви зостанетесь самі. Я піду, і вам зі мною не доведеться, як ви сказали, паскудитись. Та спершу я дам вам науку — на жаль, дуже запізнілу, бо якби ви, пихатий і себелюбний шмаркачу, дістали її десять років тому, з неї було б для вас більше користі. Але краще пізно, ніж ніколи.

І, сівши на стілець, із якого щойно підняв юнака, він лівою рукою перегнув його через коліно, а правою вліпив йому сильного ляпанця по заду. Та леле — вмить здригнувся, випростався, ніби доторкнувся до розпеченої плити, і з несподіванки прикусив верхню губу, бо його правиця зіткнулась не з твердим плетивом з кісток, хрящів та тугих м’язів, одне слово — не з традиційним комплектом чоловічої гепи, а з чимсь любо-м’якеньким, тепло-пругким та приємним, що його, завдяки сотням тисяч років досвіду, передаваного з покоління до покоління, чоловіча рука вміє оцінити з одного доторку.

«Селям алейкум, — подумав Петр, — якщо це хлопець, то я — морський змій».

І, відпустивши фальшивого юнака, підвівся. Спочатку він хотів був клепнути його п’ять, десять разів, коли не всі двадцять п’ять, але й того єдиного ляпанця, яким він обмежився, вистачило, щоб Любошеве ніжне, гарне обличчя набрякло кров’ю, ніби ось-ось мало луснути. Круглі очі псевдоюнака заблищали слізьми, і він прошепотів по-чеському:

— Це тобі віділлється, паскуднику!

Таке було перше слово рідною мовою, що його Петр почув за бозна вже скільки років.

Петр відповів, уклонившись:

— Звичайно, віділлється — і по справедливості, бо так годиться, щоб людина спокутувала не лише вчинки, на які штовхнула її лиха воля, а й помилки, спричинені короткозорістю. Тільки-но побачивши вас, я мав би збагнути, що так ревно захищати свій інтимний побут вас спонукало не себелюбство, а зовсім інші мотиви, які порядний чоловік повинен шанувати завжди і за всяких обставин, отже, й у ці огидні часи звірства та насильств. Єдиним слабеньким виправданням мені, ласкава пані, може служити те, що ви грали роль юнака напрочуд переконливо: і ваші біляві кучері, підстрижені так, як у найвитонченіших кавалерів, мають вигляд цілком природний, та навіть і те, що мені — хоч я чоловік не тендітний і ламаю підкови за іграшки — треба було добряче напружитися, щоб перемогти ваш опір, коли я клав вас через коліно, і це все утвердило мене в хибній думці. Та коли поміркувати безсторонньо, воно до певної міри й добре, що так сталось, бо якби легко було впізнати, що ви не юнак, то чи багато пуття було б вам із цього маскараду? Нині таки небезпечно бути жінкою, а ще гірше — самотньою жінкою, в цьому я пересвідчився на власні очі якраз сьогодні.

Ще Не договоривши, він виразно помітив, що лють на обличчі молодої жінки згасає і її круглі очі знов починають сміятись. Та, не бажаючи зловживати впливом власних слів, знов уклонився й додав:

— А поки що дозвольте, пані, побажати вам спокійного спочинку в цю мирну, тиху й теплу ніч.

Узявши капелюх, він рушив до дверей, але вродлива білявка спинила його:

— Стривайте, куди ж ви!

— Може, знайду нічліг десь-інде, — відповів Петр, — а ні, то мені не первина спати в заїзді «Під небесною зіркою», як жартома кажуть французи, коли доводиться ночувати просто неба,

— Устигнете, — сказала вона. — Або ви порядна людина, або ж негідник — третього не буває. Якщо ви порядний, ваше товариство буде мені приємне; якщо ж негідник, то розляпаєте в заїзді, хто я, і тоді сюди вдереться цілий полк п’яних мужлаїв. Ні, ні, коли ви вже опинилися тут, то зоставайтесь, це не найгірше, що могло мене спіткати, бо чи лицар ви, чи волоцюга, а чоловік цікавий і на язик не тупий, тож це буде мені розвага, коли ви зі мною посидите за глеком вина й вечерею.

Вона тихенько підійшла до дверей і рвучко їх відчинила, так що господар, який підслухував під ними, влетів у кімнату.

— Ти, лакузо, — мовила вона до нього своєю шумавсько-німецькою говіркою, — як хоч слово писнеш про те, що тут було, то Вальдштейн накаже прибити тебе за язик до