Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і орден Фенікса

з яких був розібраний мотор, два зображення поштових скриньок (вирізані, мабуть, з дитячих маґлівських книжок), і схема з інструкцією, як монтувати штепсель.

На переповненому ящику для вхідних документів лежали, жалібно погикуючи, старий тостер і пара шкіряних рукавичок, що самі ворушили пальцями. Біля ящика стояла фотографія родини Візлів. Гаррі помітив, що Персі з неї десь пішов.

- У нас тут нема вікон, - виправдовуючись сказав містер Візлі, скинув куртку й повісив її на спинку крісла. - Просили адміністрацію, але там вирішили, що вікно нам не потрібне. Сідай, Гаррі, бо, здається, Перкінс іще не прийшов.

Гаррі втиснувся в крісло за Перкінсовим столом, а містер Візлі тим часом почав гортати пергаменти, отримані від Кінґслі Шеклболта.

- Ага, - всміхнувся він, витягаючи зі стосу примірник журналу «Базікало», - так... - Він швидко його переглянув, - так, справді, Сіріуса це вельми звеселить... о, а це що?

У відчинені двері залетів літачок-записничок і сів на замучений гикавкою тостер. Містер Візлі розгорнув його і прочитав уголос.

- «Повідомляють про третій відригуючий громадський туалет у Бетнал Ґріні, просимо негайно провести розслідування». Це вже сміховинно...

- Відригуючий туалет?

- Знову антимаґлівські витівки, - спохмурнів містер Візлі. - Того тижня виявили два такі туалети - один у Вімблдоні, а другий у районі «Слон і Замок». Маґли спускають воду, та замість того щоб усе змивалося... ну, можеш собі уявити. Бідолахи мусили кликати тих... як вони, злюцарів, чи як їх там... ну, тих, що ремонтують труби...

- Слюсарів?

- Так-так, їх, але ж вони, звісно, нічого не розуміли. Маю надію, ми піймаємо тих жартунів.

- Їх ловитимуть аврори?

- Та ні, аврори такими дрібницями не займаються, виловлюватиме звичайний патруль з дотримання магічних законів... ага, Гаррі, а ось і Перкінс.

Згорблений сором'язливий старенький чарівник з м'яким сивим волоссям увійшов, захекавшись, до кімнати.

- Ох, Артуре! - розпачливо вигукнув він, не дивлячись на Гаррі. - Дякувати Господу, бо я вже й не знав, що краще: чекати тебе тут чи ні. Я вислав тобі додому сову, але ви, мабуть, розминулися... десять хвилин тому прийшло екстрене повідомлення...

- Я вже знаю про відригуючий туалет, - сказав містер Візлі.

- Ні, ні, не про туалет, а про слухання справи того хлопця, Поттера... Змінили час і місце... слухання почнеться о восьмій годині, у старій судовій залі номер десять...

- Унизу в старій... але ж мені казали... Мерлінова борода!

Містер Візлі зиркнув на годинник, зойкнув і скочив з крісла.

- Швиденько, Гаррі, ми мали там бути ще п'ять хвилин тому!

Перкінс притисся до шафок, пропускаючи містера Візлі, що прожогом вискочив з кабінету. Гаррі помчав за ним.

- Чому змінили час? - задихано спитав Гаррі, пробігаючи повз кабінки аврорів, які проводжали їх здивованими поглядами. Гаррі здавалося, що серце в нього вискочило й лишилося десь там, на Перкінсовому столі.

- Гадки не маю, але, слава Богу, що ми прибули сюди так рано, бо якби ти пропустив слухання, це була б катастрофа!

Містер Візлі загальмував біля ліфтів і почав нетерпляче натискати кнопку «Вниз».

- ШВИДШЕ!

З брязкотом підповз ліфт, і вони забігли досередини. Щоразу, коли той зупинявся, містер Візлі сердито лаявся, учавлюючи в панель кнопку з цифрою «дев'ять».

- Ці судові зали не використовували роками, - сердито пояснив містер Візлі. - Не розумію, навіщо слухання перенесли донизу... хіба що... але ж ні...

У ліфт зайшла пухкенька відьмочка з келихом, з якого клубився дим, тож містер Візлі замовк на півслові.

- Велика зала, - повідомив холодний жіночий голос, золоті ґрати розсунулись, і Гаррі здалеку побачив золоті статуї у фонтані. Пухкенька відьмочка вийшла з ліфта, натомість зайшов чаклун з пожовклою шкірою і скорботним виразом обличчя.

- Доброго ранку, Артуре, - привітався він замогильним голосом, коли ліфт рушив униз. - Тебе тут не часто побачиш.

- Невідкладні справи, Боуде, - пояснив містер Візлі, нетерпляче притупцюючи й стурбовано глипаючи на Гаррі.

- Ну так, - сказав Боуд і втупився не кліпаючи в Гаррі. - Аякже.

Гаррі ніяк не відреагував на Боудові слова, але його пронизливий погляд настрою не підносив.

- Відділ таємниць, - оголосив холодний жіночий голос і більше нічого не додав.

- Швиденько, Гаррі, - квапив його містер Візлі, коли двері ліфта з гуркотом відчинилися, і вони побігли коридором, що був зовсім не схожий на горішні коридори. Стіни тут були голі, ніде ні вікон, ні дверей, окрім єдиних простих чорних дверей у самісінькому кінці коридору. Гаррі думав, що туди вони й зайдуть, але містер Візлі схопив його за руку й потяг ліворуч, у невеличкий отвір, що вів до сходів.

- Сюди, донизу, - захекано гукнув містер Візлі, перестрибуючи одразу по дві сходинки. - Ліфт сюди навіть не їздить... чому слухання влаштували тут, я...

Вони спустилися донизу і знову побігли коридором, дуже схожим на той, що вів до Снейпового кабінету в підвалах Гоґвортсу, з шорсткими кам'яними стінами й смолоскипами на скобах. Вони проминали важкі дерев'яні двері з залізними засувами й замковими шпаринами.

- Зала... номер десять... гадаю... ми близько... так.

Містер Візлі зупинився, спіткнувшись біля брудних тьмяних дверей з величезним залізним замком, і притулився до стіни, хапаючись за груди.

- Давай, - важко дихаючи, він вказав пальцем на двері. - Заходь.

- А ви... ви не зайдете зі?..

- Ні-ні, мені не можна. Щасти тобі!

Гарріне серце несамовито калатало, здавалося, аж у самому горлі. Він над силу проковтнув слину, натиснув на важку залізну клямку і увійшов до зали судових засідань.

- РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ -

Слухання справи

Гаррі, не стримавшись, здивовано роззявив рота. Великий підвал, у який він потрапив, був напрочуд знайомий. Гаррі його не тільки бачив, а вже колись тут навіть був: навідувався сюди у Дамблдоровому ситі спогадів і бачив, як Лестранжів засудили на довічне ув'язнення в Азкабані.

Стіни з темного каменю тьмяно освітлювалися смолоскипами. Обабіч Гаррі височіли порожні лави, але попереду, на найвищих лавах, виднілося чимало невиразних постатей. Вони неголосно перемовлялися, та щойно за Гарріною спиною зачинилися важкі двері, запала зловісна тиша.

У залі пролунав холодний чоловічий голос:

- Ти запізнився.

- Пробачте, - схвильовано озвався Гаррі. - Я... я не знав, що змінився час слухання.

- Це не провина Чарверсуду - заперечив голос. - Сьогодні вранці тобі вислали сову. Сідай.

Гаррі поглянув на крісло посеред кімнати з