Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і орден Фенікса

ланцюгами на бильцях. Він уже бачив, як оживають ці ланцюги, приковуючи того, хто сідає в крісло. Його кроки гучно відлунювали, коли він ішов по кам'яній підлозі. Він боязко сів на краєчок крісла. Ланцюги загрозливо брязнули, але не прикували Гаррі. Відчуваючи, що його нудить, він подивився на людей, які сиділи на лаві вгорі.

Їх було душ п'ятдесят, і всі, наскільки він міг бачити, були вбрані у темно-фіолетові мантії з майстерно вигаптуваними срібними літерами «Ч» зліва на грудях. Вони дивилися на нього - хто суворо, а хто просто зацікавлено.

У самому центрі, в першому ряду, сидів міністр магії Корнеліус Фадж. Це був огрядний чоловік, зазвичай він носив зелений котелок, але сьогодні обійшовся без нього. Так само, як обійшовся без поблажливої посмішки, що раніше з'являлася в нього при зустрічі з Гаррі. Ліворуч від Фаджа сиділа дебела відьма з квадратною щелепою й коротесеньким сивим волоссям. Вона грізно дивилася у монокль. Праворуч від Фаджа, далеко на лаві, сиділа ще одна відьма, але її обличчя ховалося у тіні.

- Дуже добре, - сказав Фадж. - Підсудний з'явився... нарешті... можемо починати. Ти готовий? - звернувся він до когось.

- Так, сер, - відповів енергійний голос, і Гаррі відразу його впізнав. Скраю першого ряду сидів Ронів брат Персі. Гаррі глянув на нього, сподіваючись помітити бодай ознаку того, що Персі його впізнав, але марно. Тримаючи напоготові перо, Персі втупив сховані за роговими окулярами очі в розгорнутий перед ним пергамент.

- Дисциплінарне слухання дванадцятого серпня, - голосно почав Фадж, а Персі блискавично кинувся писати, - стосовно правопорушень, що передбачені Указом про доцільне обмеження неповнолітнього чаклунства й Міжнародним статутом про секретність, скоєних Гаррі Джеймсом Поттером, що мешкає в будинку номер чотири на Прівіт-драйв у Літл-Вінґіні, графство Суррей.

Велике жюрі: Корнеліус Освальд Фадж, міністр магії; Амелія Сьюзен Боунз, голова відділу дотримання магічних законів; Долорес Джейн Амбридж, перший заступник міністра. Судовий писар: Персі Іґнатіус Візлі...

- Свідок захисту: Албус Персівал Вулфрик Браян Дамблдор, - пролунав спокійний голос за спиною Гаррі, який так різко крутнув головою, що аж хруснула шия.

Дамблдор у довгій темно-синій мантії, з абсолютно незворушним виразом обличчя неквапом ішов залою. Його довжелезні сріблясті борода й волосся зблиснули в сяйві смолоскипів, коли він підійшов до Гаррі й глянув на Фаджа крізь окуляри, що скидалися на два півмісяці й звисали з кінчика його на диво гачкуватого носа.

Члени Чарверсуду почали тихо перемовлятися. Усі погляди були звернені на Дамблдора. Хтось здавався роздратованим, дехто навіть трохи переляканим. А дві літні чарівниці, що сиділи в задньому ряду, приязно замахали йому руками.

Поява Дамблдора підбадьорила Гаррі, додала йому сили; такі емоції колись викликала в нього пісня фенікса. Він хотів зустрітися з Дамблдоровим поглядом, але Дамблдор на нього не дивився: він не відводив очей від Фаджа, і той - це було видно - розхвилювався.

- Ага, - розгублено пробелькотів Фадж. - Дамблдор. Так. Ти... е-е... отримав... е-е... повідомлення, що час і... е-е... місце слухання було змінено?

- Чомусь ні... - бадьоро відповів Дамблдор. - Та, на щастя, я випадково прибув у міністерство на три години раніше, тож нічого страшного.

- Так... ну... мабуть, потрібен ще один стілець... я... Візлі, ти не міг би?..

- Не турбуйся, не турбуйся, - люб'язно відмовився Дамблдор. Він витяг чарівну паличку, легенько нею махнув - і просто з повітря біля Гаррі з'явилося м'яке крісло з ситцевою оббивкою. Дамблдор сів, склав докупи кінчики своїх довжелезних пальців і почав розглядати Фаджа з виразом ввічливої цікавості. Члени Чарверсуду і далі щось бурмотіли й нервово совалися на лавах. Стихли вони лише тоді, коли знову заговорив Фадж.

- Так, - пробелькотів Фадж, перебираючи свої нотатки. - Ну, що ж... Отже. Звинувачення. Так.

Він видобув зі стосу один пергамент, набрав у груди повітря й почав читати:

- «Підсудного звинувачено в тому, що:

Він другого серпня о двадцять першій годині двадцять три хвилини, діючи свідомо, обдумано, цілком усвідомлюючи протизаконність свого вчинку, отримавши раніше письмове попередження Міністерства магії з подібним звинуваченням, виконав закляття «Патронує» у заселеній маґлами дільниці, в присутності маґла, що є правопорушенням, передбаченим параграфом «В» Указу 1875 року про доцільне обмеження неповнолітнього чаклунства і 13-ою статтею Статуту про секретність Міжнародної конфедерації чаклунів».

Ти - Гаррі Джеймс Поттер, що мешкаєш у будинку номер чотири на вулиці Прівіт-драйв у Літл-Вінґіні, графство Суррей? - запитав Фадж, дивлячись на Гаррі поверх пергаменту.

- Так, - відповів Гаррі.

- Три роки тому ти вже отримав офіційне попередження міністерства у зв'язку з незаконним застосуванням чарів, так?

- Так, але...

- Однак, незважаючи на це, ти вичаклував патронуса увечері другого серпня? - спитав Фадж.

- Так, - підтвердив Гаррі, - але...

- Знаючи, що тобі не дозволяється вдаватися до чарів поза межами школи, поки тобі не виповниться сімнадцять років?

- Так, але...

- Знаючи, що ти перебуваєш у дільниці, де повно маґлів?

- Так, але...

- Цілком усвідомлюючи, що поруч з тобою був маґл?

- Так, - сердито погодився Гаррі, - але тільки тому, що на нас...

Відьма у моноклі урвала його громовим голосом.

- Ти вичаклував повноцінного патронуса?

- Так, - підтвердив Гаррі, - тому що...

- Матеріального патронуса?

- Що... якого? - не зрозумів Гаррі.

- Чи твій патронує мав чітко окреслену форму? Тобто це було щось реальніше за пару чи дим?

- Так. - нетерпляче і вже трохи розпачливо відповів Гаррі, - це олень, завжди олень.

- Завжди? - гримнула мадам Боунз. - Ти й раніше вичакловував патронуса?

- Так, - підтвердив Гаррі, - я це вже роблю понад рік.

- І тобі п'ятнадцять років?

- Так, і...

- Ти цього навчився в школі?

- Професор Люпин навчив мене ще в третьому класі, тому що...

- Дивовижно, - втупилася в нього мадам Боунз, - справжній патронує у його віці... просто дивовижно.

Довкола знову забурмотіли чаклуни й чарівниці. Хтось кивав, інші хмурились і несхвально хитали головами.

- Питання не в тому, наскільки дивовижні його чари, - роздратовано буркнув Фадж, - бо, зрештою, що дивовижніше, то гірше, зважаючи на те, що хлопець чарував на очах у маґла!

Ті, що досі хмурилися, тепер схвально загомоніли, але Гаррі не витримав, побачивши, як Персі святенницьки кивнув головою.

- Я це зробив, бо там були дементори! - голосно вигукнув він, і ніхто не встиг йому завадити.

Він думав, що