Андрій Анатолійович Кокотюха - Юрiй Луценко. Польовий командир

Юрій Луценко (з диктофона):

– Я пам’ятаю, як у перший день після мого призначення сказав: «Хай із цього моменту мої рідні і близькі, колеги, друзі по Майдану і по всьому життю забудуть, що вони мене знають». Не тому, що став міністром і загордився, а тому, що я тепер не маю права зважати на всі наші знайомства, стосунки та зобов’язання. Бо бувало таке: десь тиждень на другий після призначення брат прислав sms-ку: «Менти задовбали, лізуть у вікна і двері». Це значить, що міліція за старою звичкою пішла через родичів. Коли вони зрозуміли, що цей шлях не працює, від них пішли масові листи з візами Мороза. Такий був стос паперів, сантиметрів 60 завтовшки. Йому пишуть всякі «об’єктивки», а він рукою писав мені приблизно таке: «Ця людина заслуговує на увагу». Коли я уважніше ознайомився з першими десятьма кандидатами – взявся за голову! Далі, щоб не ображати Мороза, я все це, не читаючи, спускав у різальний апарат, аби, не дай Боже, хтось прийняв якесь рішення з приводу якогось такого листа за мене. Як пояснити, що це колись обком партії розсилав заявки на кадри, «которые преданные политике партии». А в мене цього не було.

Напряму не вийшло – пішли городами. Почали шукати інших родичів, і тестя мордували, і до дружини стукали. Всі вони отримали відсіч і, слава Богу, заспокоїлись.

Була проблема, де взяти нових керівників, адже кажуть: «Нема мента без хвоста». Тобто в біографії кожного міліціонера щось таке є. Вижити чистим у тій системі координат мало кому вдавалося. Ми шукали не ангелів, а тих, хто ще мав здатність відрубати хвости кучмізму. В більшості випадків знаходили, бо і міліція стомилася жити по-старому.

Один начальник обласного управління сказав, всі вони заходили писати рапорти: «Мне обидно уходить, но я понимаю, что это неизбежно. Потому что то, во что превратили милицию, – это невозможно. У нас был план по сбору денег в месяц, мы собирали, распродавали имущество, где только можно, а это недопустимо. Когда я принес первую пачку денег, ее тщательно пересчитали и сказали: «Ты нас что – за пацанов считаешь? По нашим расчетам, с тебя в четыре раза больше».

Так само не вірив романтик Майдану в можливість швидкого подолання корупції в Україні на всіх рівнях, навіть якщо почати на неї організований міліцейський наступ. Навряд чи, казав Луценко, можна зібрати в одному місці всіх нових, чесних, не корумпованих слідчих, які почнуть ефективно і по-новому боротися з корупцією у вищих ешелонах влади. В такі казки віриш, поки перебуваєш в опозиції, а потім, коли опозиція перемагає, переможці стикаються з такою самою реальністю. Від себе додам: справді, такі речі бувають лише в кіно. Наприклад, у популярному колись у СРСР італійському серіалі «Спрут», коли всіх чесних та непідкупних слідчих разом із харизматичним комісаром Каттані, а заодно їхні родини зібрали в одній великій казармі і тримали під посиленою охороною, аби вони могли без перешкод боротися з мафією.

Ідеальна модель, у дієвість якої не вірили й автори фільму.

«Посади раніше справді продавались і купувались»

Від Луценка в перші тижні чекали помилок і некомпетентних рішень. Тому узгодження кожної кандидатури з великою кількістю «кураторів» почасти мало під собою раціональне зерно. Проте ніхто справді не чекав од польового командира, який дістав від президента завдання реформувати міліцію, що він призначить своїми заступниками старих перевірених кадрів – генералів Петра Коляду[9] і Геннадія Москаля.[10] «Помаранчеві» відразу почали висловлювати керівнику МВС недовіру – і це ще м’яко сказано.

Наприклад, прем’єр-міністр Юлія Тимошенко не раз говорила: в силові структури треба призначати насамперед тих, кого образила і переслідувала «злочинна влада». Тому працівники, що зробили успішну кар’єру при попередніх міністрах, не мають права лишатися в органах. Інші політики, які вважали себе персональними жертвами Коляди, так само обурилися. Проте Луценко запропонував поки що відкинути політичні мотиви й оцінити професіоналізм цих двох генералів. Ніде правди діти: навіть їхні опоненти змушені були погодитися: Коляда і Москаль справді професіонали своєї справи.

«Ніхто не може мені заперечити, коли я кажу, що Москаль бульдозером пройшовся по злочинності Криму, Закарпаття і Дніпропетровська, – відповідає Юрій на закиди своїх опонентів. – І якщо мені говорять про його «антиукраїнські» настрої, то для ефективної роботи в міліції це все балачки ура-патріотів. Тому я брав його як фахівця з оперативної роботи. Так само і Коляда. Можна говорити що завгодно: він і немолодий, і не реформатор, проте свою справу знає і його визнають слідчі. З їхньою допомогою я збережу систему, її професійне ядро. Мені потрібні були Москаль, Коляда, Вербенський, Савченко та інші як спеціалісти, що знають «історію хвороби» багатьох питань, аби прийняти вірне реформістське рішення. А ще Петро Васильович мені був потрібен як людина, що відмовилася порушувати незаконні кримінальні справи проти опозиції в 2004 році. Якщо він зумів відмовити Кучмі й Білоконю, то зможе в разі чого вказати на помилки й мені».

Сьогодні, озираючись назад, Луценко не бачить нічого надто складного в специфіці керування міліцією. Головне зрозуміти для себе: ця організація навчена виконувати будь-які накази, а через те, що напіввійськова, – не обговорювати їх. А хто і як почне цим користуватися, залежить виключно від особистих характеристик керівника. Якщо усвідомити це, далі працювати стане значно простіше.

Юрій Луценко (з диктофона):

– Помічником до мене прийшов давній колега по партійній і революційній діяльності, сам офіцер, тому нам було легко працювати. Із заступників я нікого не знав до того, але в мене був принцип спиратися на дуже досвідчених людей. За мною залишалося право рішення, але за ними – подати розуміння кожної історії хвороби. Тому заступником по слідству прийшов Петро Коляда, який працює в міліції більше, ніж я живу на світі. Ну і, звичайно, «зубр» Москаль. Там цікаво було: його відразу почав пікетувати Тягнибок із своєю «Свободою»,[11] пікетував за антиукраїнську діяльність. Ну, я вийшов до демонстрантів, як завжди. Вийшов і сказав, що я беру відповідальність за його дії, він буде працювати на Україну, під моїм контролем. Потім Тягнибок зайшов у міліцію, пішов до Москаля в кабінет, той мені потім розказав, як вони поспілкувалися на історичні теми, випили коньяку, виявили, що вони обидва греко-католики, і потім Тягнибок вийшов до своїх і заявив: «Ми розібралися з цим замаскованим ворогом українського народу і будемо контролювати його дії далі».

На початку