Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Родаки 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Родаки" автора Дмитро Михайлович Кешеля. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 101
Перейти на сторінку:
обійстя, ледве із глузду не збіг і від побаченого аж почав заїкатися. Як на мене, картина виглядала не так вже й страшно, а скоріше ідилічно, в ліпших закарпатських традиціях.

Під наспіх збитим колгозниками дерев’яним наметом, наче столітній циганин, глибокодумно курив самогонний апарат. Із його гачкуватого, як у турка, носа по нитці капали «бабині сльози». Біля намету, притулившись ніжно одне до одного, як молодята, у глибокім і праведнім сні хропіли дід із бабою. По двору, сердито ґелґонячи, наклювавшись виварених сливових рештків, заточуючись і присідаючи на тяжкі сідниці, бродили войовничі гуси. Найбільший гусак, певне найп’яніший, лежав поруч із бабою, поклавши на її черево голову. На дідових грудях дрімала мудро кішка, а в узголов’ї примостився пес і теж по-філософськи куняв. Завбачивши пришельців, п’яні гуси пробували рвонутись в атаку, але, не пробігши й двох кроків, гордо, як римські легіонери в бою, падали, підкошені сливовицею, на землю.

— Што ето за цірк на шаріках? — нарешті спромігся видавити із себе мукачівський начальник.

— Матір вам душу, вставайте, бо вас фрас возьме! — почав трусити сплячими голуб’ятами Гебельс.

Дід смачно цмокав у сні губами і по-ангельськи всміхався, а баба, як молотарка, фурчала і дуже матюкалася. Врешті-решт, дійшовши тями, Фіскарошка глянула на гостей, невимовно зраділа і сокровенно повідала:

— І-ї-їй, ороньові ви мої легіники, така ядрена, як смола горяча, як божа ружа — пахняча.

— Хто? — запитав Гебельс.

— Як хто? Паленька-сливляночка, текла би з каждого камінчика і травички, і росички. Но та тепер погостимося з вами, солодкі ви мої.

І баба хутко похопилася за стаканами. Але мукачівський пан дуже розсердився і почав вимагати звіту про колгоз — де люди, що вони вже зробили? На це баба із вдячністю показала на величезну кіпу заготовлених дров, із неприхованою радістю розповіла, як колгозники зібрали нам урожай, покосили отаву і звезли до хліва.

— Но, а пак нашо нам далше колгоз? — із дитячою невинністю розвела руки Фіскарошка.

Начальник запалав злим вогнем і почав довбити Соломонові і Фіскарошці, що колгоз — це постійна, щоденна праця не на себе, а на державу, на народ.

— Здесь нєт розгільдяйства, п’янки, лодарства! Здесь только работа, работа і работа! — махав кулаком.

— Но та перебачте, товаріщь начальник, — мовила розчаровано Фіскарошка. — Ми з дідом свистали на таку церемонію. Ми у Богонька камінням не кидали, авби тяжко робити.

Тут баба глянула вгору такими очима, наче просила від небес підтвердження, що вони з дідом не мають перед Всевишнім гріха, і тому нічого їх, двох голуб’ят, заставляти робити.

— Но, а ким ви себе хотіли би видіти у колгозі? — не витерпів Гебельс.

— Ми би могли бути в колгозі, на крайній случай, як тепер кажуть, агітаторами, — заявила Фіскарошка. — Правда, най би Мішко був і далі головою, айбо ми би не робили мотиками чи косами, а лем співали і танцювали. Мішко би на бубні грав, а я дуже файно знаю чардаш виціфровувати.

Уповноважений напівбожевільно дивився то на Фіскарошку, то на Гебельса, а потім бехнув собою на ковбицю біля самогонного апарата, зняв кашкета, обхопив голову руками й у глибокім відчаї заревів, як медвідь у хащі.

П’яний гусак, що перед цим спав на бабиному череві, заточуючись, причалапав до бідного уповноваженого і співчутливо поклав свою голову тому на коліна.

На цьому усуспільнення Соломона і Фіскарошки не закінчилося. Гебельс переконав уповноваженого, що Соломон і Фіскарошка — люди дуже активні, надійні, але стати ідейно свідомими їм заважають пережитки тяжкого минулого фрасового капіталізму. А тому обох треба прийняти в партію й ідеологічно підкувати.

По недовгім часі моїх дорогих дідика і бабку запросили в Палестину, де знаходилася центральна садиба колгозу. Тут, у кабінеті партсека Гебельса, того дня приймали в партію велику групу передових колгозників. Серед них таке щастя випало Соломонові і Фіскарошці. Як і годиться, першою у партійний кабінет дали дорогу дамі, тобто Фіскарошці.

— Скажіть, будьте добрі, Маріє Штефанівно, чи знаєте ви, хто такий Карл Маркс? — запитав, поблажливо посміхаючись, партсек Гебельс.

Фіскарошка вмить розцвіла, як пасуля-бумбачка, і з радісним здивуванням вигукнула:

— Тать де би’м не знала. Як недобрі гроші знаю його. Але так само, як вас! — тикнула пальцем у бік президії.

— Но, а што ви такого інтересного знаєте про Карла Маркса, што можете нам сказати? — вже обережніше знов запитав Крумпляник.

Фіскарошка випрямилась й, осяяна ідейним натхненням, гордо підняла голову.

— Раз ви, чесні люди, маєте до мене велику довіру, то буду перед вами чиста, як росиця, — заявила твердо. — Хоть Карл Маркс і мій двоюрідний брат, айбо як будуща комуніштка, мушу розказати про нього вшитку правду.

За столом прошелестів здивовано-напружений шепіт. Але Фіскарошці то вже було до мачки, її прорвало і понесло:

— Усі в Палестині думають, што Карл Маркс — то порядний чоловік. На мою веру, то він так лем чиниться. Ану ж най вам розкаже кума Гітлєрка, як в позапрошлім годі Карл Маркс украв од неї цапа, а від мого Мішка видурив за півлітру якоїсь вонячки таку косу, што не косила, а співала, як дівка. А скільки раз підбивав мого сина Черчіля іти в аргентинський колгоз красти сіно, бо сам не міг вшитко нараз прицубрити[63]. Я вам кажу, люди добрі, што мій сватик Наполійон, што Карл Маркс — то єдна злодійська банда.

Тут баба Фіскарошка у пориві праведного гніву аж луснула себе у груди. Президія, що спершу пробувала щось коментувати межи собою, якось аж закам’яніла. Особливо дивне враження справляли мукачівські партєйці. Вони пороззявляли роти, повирячували очі і з відвислими щелепами застигли, як єгипетські мумії. Гебельс, як вжалений у сідницю, завертівся на стільці і напівшепотом почав гаряче доводити мукачівським партєйцям, мовляв, перебачте на слові, але нашоє село трохи збігле, ненормальне. Тут живуть люди з мухою в носі, вони вже давно частини села, околиці і присілки нарекли Палестиною, Бразилією, Ватиканом, Балканами, Аргентиною. А між собою наліпили один одному прізвиська знаменитостей. От і Семен Лилик, двоюрідний брат товаришки Марії, має кличку Карл Маркс.

— Можете бить свободной, — сказав нарешті Фіскарошці суворий чоловік у гімнастерці.

— Йой, панику начальнику, я би вам ще розказала, як замолоду той бик Карл Маркс устругав дітвака свасі Кларі Цеткіній. І та наохтема лишилася дівкою з малим копильцьом[64].

— Доста, доста Марько. Ідіть лем ви, до мари, звідси, — підштовхуючи у плечі, хутко спровадив Гебельс Фіскарошку за двері.

— Но што, Марько солодка? — підскочив, як гумовий їжак, Соломон. — Не мучили?

— Кого, мене? — показала погрозливо на себе Фіскарошка. — Лем би попробували

1 ... 33 34 35 ... 101
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Родаки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Родаки"