Ніл Гейман - Скандинавська міфологія

а роги — гострі. За ним з’явився другий віл, ще красивіший за першого, а тоді увійшов третій — цей був навіть ліпшим за двох попередніх.

— Це найкращі воли на світі. Вони набагато більші та гладші за тварин Мідґарда чи Асґарда. Я, — зізнався Химір, — надзвичайно пишаюся своїм стадом худоби. Це мій скарб і радість моїх очей. Вони для мене як рідні діти. — На мить вираз його похмурого обличчя немовби пом’якшав.

Дев’ятисотголова бабуся по черзі забила волів, здерла з них шкуру і кинула м’ясо у свою велетенську каструлю. Страва кипіла й булькотіла на вогні, що стугонів і розкидав іскри, а бабця помішувала вариво ложкою завбільшки з дуб. Готуючи вечерю, бабуся щось мугикала собі під ніс, але звучало це так, ніби тисяча стареньких водночас заспівали на повний голос.

Незабаром їжа була готова.

— Ви — гості в цьому домі. Не соромтесь. Беріть із каструлі стільки, скільки у вас влізе, — сказав Химір великодушно.

Зрештою, чужинці були малі — скільки там вони могли з’їсти? Тим паче, що волів приготували величезних.

Тор відповів, що залюбки з’їсть, скільки зможе, а тоді самотужки зжер двох волів, одного за одним, залишивши по собі тільки вилизані дочиста кістки. Затим він сито відригнув.

— Ти з’їв чимало їжі, Веоре, — зауважив Химір. — Ми збиралися розтягнути її на кілька днів. Я ще в житті не бачив, щоб навіть гігант з’їв двох моїх волів за раз.

— Я був голодний, — виправдався Тор, — і тому трохи захопився. Слухай, а ходімо завтра рибалити? Кажуть, ти неабиякий рибалка.

Химір пишався своїм риболовним хистом.

— Я чудовий рибалка, — підтвердив він. — Ми можемо наловити риби на завтрашню вечерю.

— Я теж рибалка — те, що треба, — похвалився Тор.

Він не ловив риби жодного разу в житті, та хіба це було складно?

— Зустрінемося завтра на причалі, коли зійде сонце, — запропонував Химір.

Тієї ночі у величезній спальні для гостей Тюр сказав Тору:

— Сподіваюся, ти знаєш, що робиш.

— Звісно, знаю, — відповів Тор.

Але він не знав. Тор просто робив те, що йому хотілось. Це йому вдавалося найкраще.

Тор зустрівся з Химіром на причалі ще до світанку; все укривав сірий ранковий морок.

— Я повинен попередити тебе, малий Веоре, — почав гігант, — що ми вирушаємо в далекі крижані води. Я можу запливати далеко і рибалити в таких умовах, у яких таке дрібне створіння, як ти, не виживе. На твоїй бороді та волоссі утворяться бурульки, а шкіра посиніє від холоду. Ти, швидше за все, загинеш.

— Мене це не турбує, — відказав Тор. — Я люблю холод. Він бадьорить. Що візьмемо за приманку?

— У мене вже дещо є, — мовив Химір. — А ти маєш знайти щось своє. Можеш пошукати на полі волів. Зрештою, у волових кізяках є гарні великі личинки. Візьми там, що захочеш.

Тор поглянув на Химіра. Він подумав, чи не краще було б луснути його молотом, але ж тоді казан не вдасться роздобути — принаймні без бійки. Тому розвернувся і піднявся берегом.

На лугу паслося стадо прекрасних волів Химіра. На землі лежали здоровенні купи кізяку, в яких звивалися і рились велетенські личинки, але Тор їх обминув. Натомість він підійшов до найбільшого, найвеличнішого та найжирнішого з усіх волів, замахнувся кулаком і вдарив його межи очі, поваливши одним ударом.

Тор відірвав у тварини голову, поклав її до свого мішка і попрямував до моря.

Химір сидів у човні. Він вже відчалив і збирався випливати із затоки.

Тор стрибнув у холодну воду й поплив, тягнучи за собою мішок. Він вчепився за човен занімілими пальцями, а тоді видерся на борт — з нього стікала морська вода, а руду бороду почав укривати іній.

— Ух, — сказав Тор. — Це було весело. Ніщо не бадьорить холодного ранку краще, ніж гарне плавання.

Химір промовчав. Тор узяв другу пару весел, і вони разом заходилися гребти. Згодом берег зник з очей, і рибалки опинилися самі у північних водах. Океан був сірим, а хвилі — поривчастими та високими; десь у вишині завивав вітер і кричали чайки.

Химір перестав гребти.

— Будемо рибалити тут, — сказав він.

— Тут? — здивувався Тор. — Та ми ж ледь відпливли від берега.

На цих словах він схопив весла і почав гребти вперед, до глибших вод. Човен полетів понад хвилями.

— Спинись! — заволав Химір. — Ці води небезпечні. Тут водиться Йормунґанд, змій Мідґарда.

Тор кинув гребти.

Химір взяв дві великі рибини з дна човна. Він випотрошив їх гострим-прегострим ножем для наживки, кинув тельбухи в море, а тоді начепив рибу на гачки.

Затим Химір опустив волосінь з наживкою у воду. Він зачекав, доки волосінь почне смикатись і крутитись в руці, а тоді витягнув улов на поверхню: з гачків звисали два величезних кити — найбільші, які Тор бачив у житті. Химір сяяв од гордості.

— Непогано, — сказав Тор.

Він дістав зі свого мішка голову вола. Коли Химір побачив мертві очі свого улюбленого вола, його обличчя застигло.

— Я роздобув собі приманку, — пояснив Тор чемно. — 3 волового поля, як ти й говорив.

На велетенському обличчі Химіра промайнули по черзі вирази шоку, жаху та гніву, але він промовчав.

Тор взяв Химірову волосінь, наштрикнув голову вола на гачок і кинув волосінь разом із наживкою в океан. Він відчув, як голова опустилася на дно.

Потім почав чекати.

— Ех, ця риболовля, — мовив він до Химіра. — Гадаю, основне її завдання — виховати в людині терпіння. Це трохи нудна справа, еге ж? Цікаво, що я зловлю нам на вечерю.

Не встиг Тор договорити, як море ніби вибухнуло. Йормунґанд, змій Мідґарда, клюнув на велетенську голову вола, і гачок глибоко зайшов у його піднебіння. Змій завертівся у воді, намагаючись звільнитись.

Тор вчепився за волосінь.

— Він нас потопить! — загорлав нажаханий Химір. — Відпусти волосінь!

Тор заперечно похитав головою. Він напружився біля волосіні, налаштований триматись до кінця.

Громовержець пробив ногами човен і вперся у морське дно, як у підпору, а тоді почав тягнути Йормунґанда на борт.

Змій приснув у бік рибалок чорною отрутою. Тор пригнувся, і отрута пролетіла повз. Він продовжив тягти.

— Це змій Мідґарда, дурню! — закричав Химір. — Відпусти волосінь! Ми обоє загинемо!

Тор не відповів — він продовжував тягти волосінь, міняючи руки, і не зводив очей з ворога.

— Я вб’ю тебе, — прошепотів Тор до змія під гуркіт хвиль, стогін вітру, борсання і крики звіра. — Або ти вб’єш мене. Клянусь.

Він промовив це пошепки, проте міг заприсягтися, що змій Мідґарда його почув. Змій вп’явся у нього очима, і наступна порція отрути