Ярл Конг - Батько подруги. Заборонений зв'язок., Ярл Конг

Розділ 22

- Ага, ніщо та ніхто не завадить мені зробити з твоїх мізків омлет, - все всередині мене розігналося до рівня швидкісного потяга, тож без зупинок випалюю все на одному подиху, намагаючись вкласти всю "душу", - а поки займися вечерею. Я зголодніла, а ти якщо чоловік, а не просто балабол, мене погодуєш.

- Авжеж, красуне, - цікаво, ще хтось так часто бачив цю білосніжну усмішку, як то сьогодні мені ощасливилося спостерігати? - Ввечері я тебе нагодую, а вночі ти мене. Все справедливо.

Варто скручувати цю перепалку, бо я не вивезу. Мало того, що цього чоловіка все бавить, щоб я не сказала, так ще й він явно вміє куди вдаліше потрапляти в ціль, знаючи, куди треба цілити. Ось і зараз я тікаю, підібгавши хвоста, з червоним обличчям та серцем, яке палахкотить у вогні.

- Дівчата, як ви тут? - Потрібно перемикнутися, на щось інше пустити думки, а оскільки в ліс страшнувато йти, вже темніє, тим більше якщо слова цього Антона правда і там водяться дикі кабани... Краще я тут, поряд з Мариною та Вікою, які закінчили обсипати намет піском і... - А чим ви займаєтеся?

Якщо в когось закрадалися сумніви, що ці дві дівчини подруги, то варто просто поглянути на те, чим вони наразі займаються. Я так розумію, що це може бути щось грандіозне, бо обидві розумні, обидві відмінниці, та з першого погляду це виглядає так, ніби вони вкладають спати... палички з травою? Стоп-стоп-стоп, я не ебобо, те що бачу, те вам і транслюю.

- Підготовлюємо пастку.

Ще якісь питання до моєї адекватності є? Сподіваюся, немає.

- Пастку? Тобто пастку? - А от у мене ці запитання в наявності, і схоже я звернулася за адресою, коли хотіла відвернутися думками від того нахаби.

- Якщо хтось захоче залізти до нас в палатку серед ночі, ну, там ведмідь, лисиця, чи навіть хтось зі студентів, то ми спочатку почуємо хруст і тут же прокинемося, щоб зустріти незваного гостя.

Так, моя команда здорового глузду, як вам пояснення? Задовольнилися? Це ще ви не бачили цього щасливого обличчя Марини, коли вона все це розповідала, наочно показуючи, як лапа тварини чи людини має стати на ці палички, приховані під жакет, і відбудеться розкриття століття.

- Ого, оце ви класно придумали, молодці, - намагаюся звучати навіть без тіні сарказму, щоб не образити дівчаток та їх крихкі натури.

- А у тебе що?

- А у мене є сусід, зв'язуватися з яким ніхто не захоче. Ні ведмідь, ні лисиця, ні навіть людина, - в притомному стані ніяка людина цього не зробить. Це я щось не помітила, як зав'язла в цей діалог з чоловіком та ніяк звідти не виберуся. Скоріше йду на дно, ніж вибираюся з того болота.

- Пощастило тобі, - із замріяними очима проголошує Марина, а Віка, як та собачка на приладі машини, хвицяє головою, все ніяк не зупиняючись, підтверджуючи слова подруги. Чи батарейка сіла і її заклинило?

- Не те слово, - я ж хотіла відволіктися, перемикнути тумблер в голові на щось інше, як все знову скотилося до обговорення цього Антона?

- Нехай мене Марина вибачить, але якби була змога опинитися в одній з ним палатці, то...

- То що? - В цих двох пубертатний період не закінчився, чи що? Спочатку одна торочить про мужика із сердечками в очницях, зараз інша увімкнулася, ледве не скрапуючи слиною при згадці мого сусіда.

- Та нічого, просто думки в голос.

- А ти чого так завелася? - Якщо Віка збавила, то от Маринка ніби знову була рада підчепити мене на гачок. Таке враження це ставало головною її метою в цій поїздці. - Ревнуєш? Не переживай, ми на чуже не заглядаємося. На відміну від декого.

- Що за дурня? Нічого та нікого я не ревную, - та при цьому повертаю голову в ту сторону, куди киває дівчина, натякаючи, хто може бути проти нашого союзу з Антоном. У будь-якому вигляді. Під будь-яким соусом.

- Як скажеш, але ця панянка вже явно поставила галочку навпроти твого імені, - це якщо що про Тимофіївну, яка вкотре позирає в мою сторону, ніби між іншим, ніби порпаючись у своїх речах.

- Ти так говориш, начебто вона замовить на мене кілера, - сама ж сміюся зі свого жарту, який і мені самій не заходить, тому сміх крізь силу, не кажучи вже про дівчат, котрі навіть кутики губ не підняли під приводом посмішки.

- Кілера не кілера, а от майбутнє запороти ця аспірантка цілком здатна, - я потрапила не на комедію, а на справжній хорор, продовження якого злітає з вуст Віки.

- Адже саме Станіслава буде давати рецензії на основі цієї поїздки, і дуже сильно сумніваюся, що щось позитивне пролунає стосовно тебе. Не після того, як ти забрала у неї мужика з-під носа і привселюдно осоромила, запустивши її шаровари як парашут.

- Дівчат, не ображайтеся, але ви явно перебільшуєте масштаб трагедії. - Трав'яного чаю з собою я не брала, заспокійливих таблеток теж, а оскільки мій язик завжди зі мною, завжди в наявності, то саме ним сама себе і втихомирюю, під приводом того, що Маринка з Вікою накручують зайві бігуді. - Тим більше ні в кого я нікого не забирала. Хто з ким хоче з тим і спілкується. Я ж не якась там власниця, яка звихнута на всю голову і чахне над своїм золотом.

- Ооо, то він вже золото? Не просто Антон?

Якщо на початку подорожі варто було остерігатися бокових ударів від Марини, то вже зараз слід фільтрувати те, що вилітає з мого рота, бо вже дівчина наносить словесні панчі.

- І ти зовсім не проти, що біля твого золота ошивається Станіслава і явно намагається вкрасти твоє багатство?

Що, як це перевірка? Що, якщо дівчата настільки хитрі, наскільки ж і розумні, тому вирішили таким чином пробити, як я реагую на їхні провокації?

Стосовно цього ми ніколи не дізнаємося, адже я миттю розвертаюся на сто вісімдесят і прекрасно бачу, що вони не брехали. Ця зміюка і справді вже навертає кола навкруги чоловіка, про щось мило з ним воркуючи, зціджуючи отруту з язика, а цей придурок і не помічає!

Не власниця я, зовсім ні, зрозуміло? Це вже сама собі виголошую, намагаючись сама себе переконати, та куди б легше це було зробити, якби пальці не стискалися в кулаки, а з ніздрів не йшла вогняна пара...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍