Yevhenii Nahornyi - Келен, Yevhenii Nahornyi

Келен ступив уперед, його мантія зашурхотіла, очниці світилися блакитним.
— Я вступлю у війну, Дурґане. Мої скелети й магія зламають Волдебію. Але мені потрібні припаси — зерно, м'ясо, інструменти. Дай мені ваш план дій і позиції людей. Ми вдаримо разом, але точно.

Дурґан усміхнувся, його очі блиснули.
— Ти сміливий, нежить-королю. Гаразд, сідай. Ось наші карти, ось де стоять люди. — Він указав на стіл, де лежали сувої. — Розкажи, що може твоє королівство без назви.

Келен сів, його посох гудів, а розум працював. Його королівство, хоч і безіменне, було готове показати силу. Перемовини з Дурґаном мали застосування, як саме воно увійде у війну — і як наблизитися до незалежності. Його очниці світилися, а кістки гуділи від передчуття: кожен врятований раб, кожен новий підданий був кроком до мрії, а тепер ця мрія мала зазвучати на полі бою.