Андрій Касьянюк - Химерники. Влада народу, Андрій Касьянюк

Старий козак перебував у стані ейфорії. Хай навіть це буде його останній день, та він не струсить перед диктатором.

– Пане Орлику, за такі слова треба відповідати! – водночас розлючено й задоволено прошипів гетьман.

– Пане Вишневецький, – вкраїнець з вільного роду козаків усміхнувся, – песий ви син, я викликаю вас на виправу!

– Ви? Старий маразматик? Не боїтеся? – гетьман лікував. Зрештою по-хижацьки посміхнувся, і сказав: – Хах, добре, я приймаю ваш виклик! Чи ви все ж таки струсите, та виставите замість себе іншу людину?

На мить у голові Пилипа промайнула така боягузлива, до того ж ганебна у козацькому суспільстві ідея, але він відігнав її. На репутацію чхати… і жити хочеться. Вельми хочеться. Але зробити хоч щось для свого народу – більше.

«Так, більше», – радісно подумав козак, дивлячись на песиголовця навпроти себе; песиголовця, бо очима людини зненацька виступили сльози, спотворюючи образ гетьмана саме у песиголовця.

Або відкриваючи суть.

Пилип розплющив рота, щоб дати відповідь, але застив. Бо в цю мить він побачив якийсь рух збоку. Якусь жовто-блакитну пляму, що відділилася від безликого натовпу вкраїнців, та рушила у їхній бік.

Пилип зморгнув сльози, та сфокусував на ній свій погляд. І здивовано впізнав у ній молодого наслідника гетьмана! Точніше, козака Чіпку.

Почувши чиїсь кроки, гетьман різко розвернувся. Він впився поглядом в обличчя свого сина, його ніздрі хижо роздулися, але він нічого не казав. Тільки мовчки спостерігав за діями парубка.

Чіпка же підійшов до старого героя визвольної війни, подивився йому в очі, та тихо сказав:

– Я хочу вийти замість вас.

Пилип заплющив рота. А в голові не було жодної думки.

– Чіпку, це якийсь жарт? – нарешті заговорив гетьман. І тон володаря вкраїнців був сухим.

Парубок обернувся до цього чоловіка. Після чого він легенько зсутулив плечі та нахилив голову, засунувши руки у кишені, та, у зжатій позі свого тіла, повільно хитнувся раз-другий з п’яток на носки. У цей час він дивився уперед та в нікуди одночасно.

– Ні, – Чіпка перестав розхитуватися, розправив плечі, та подивився в очі своєму батьку. – Це не жарт, – тут він по-доброму усміхнувся, та весело сказав: – Які можуть бути жарти, якщо я як ти? – химерник дістав з кишень свої руки, виставив їх перед собою, та поворушив котячими пальчиками з пазурами. – Я хижак!