Еміль Золя - Черево Парижа

безкоштовно у свого брата. Гавар додав, що коли з півтораста франків місячної платні віддавати хворому п’ятдесят, то цього буде цілком досить, і стиха зауважив, що й ці гроші не доведеться довго давати, бо нещасний хворіє на сухоти і вже недовго протягне. Вони домовилися, що Флоран побачиться з дружиною Верлака й умовиться з нею, щоб не вразити самолюбства чоловіка. Можливість зробити добрий вчинок утішила Флорана; він примирився тепер з посадою наглядача, бо мав змогу бути комусь корисним. Флоран завжди відчував потребу жертвувати собою для інших. Він тільки взяв з Гавара слово честі, що це буде їхня таємниця, а через те що ліберальний балакун теж побоювався Лізи, то й словом не прохопився про їхню згоду, хоч це йому було нелегко.

Після цього в ковбасній запанувало щастя. Красуня Ліза стала дуже, ласкавою до свого дівера; відсилала його раніше лягати спати, щоб легше було вставати ранком; підігрівала йому сніданки і вже не соромилася розмовляти з ним на вулиці, бо тепер він мав кашкет з позументами. Кеню був дуже задоволений таким ладом у сім’ї і з великою охотою сідав за стіл між дружиною і братом. Обід часто тривав до дев’ятої години, а тимчасом Огюстіна сиділа за прилавком замість господині.

Обідаючи, всі неквапливо, з смаком пережовували їжу, розповідаючи про події в кварталі тощо, причому ковбасниця висловлювала дуже розсудливі думки про політику. Флоран повинен був повідомляти, як ішла торгівля морською рибою. Він поступово звикав до цього животіння і навіть почав розуміти насолоду від такої упорядкованості. Світложовта їдальня була затишна й тепла; вона пом'якшувала настрій Флорана, тільки-но він переступав її поріг. Ніжне піклування красуні Лізи обгортало його наче теплим пухом, в який він поринав із головою. В години обіду особливо відчувалась їхня взаємна приязнь і повага.

Але Гавар вважав сімейне коло Кеню-Граделів надто сонним. Він вибачав Лізі її симпатію до імператора, кажучи, що розмовляти з жінками про політику — зайва річ; крім того, вродлива ковбасниця була порядною жінкою і таки добре вміла вести торгівлю. І все ж Гавар волів проводити вечори в Лебігра, де в нього була ціла компанія приятелів, людей з переконаннями. Коли Флоран зайняв посаду ринкового інспектора, Гавар почав водити його по різних місцях і доводив, що, маючи посаду, Флоран повинен жити, як усі молоді чоловіки.

У Лебігра була винарня, обладнана по-сучасному розкішно. Вона містилась на правому розі вулиць Пірует і Рамбюто і чудово гармоніювала з великою ковбасною Кеню-Граделів на протилежному розі. Біля дверей стояли в зелених бочках чотири норвезькі сосни; в дзеркальні вікна видно було залу, прикрашену виноградним листям та гронами на ніжнозеленому фоні. Підлога була викладена білими та чорними плитками. У глибині, біля гвинтових сходів з червоним драпуванням, зяяв отвір погреба. Сходи вели до більярдної, що містилась на першому поверсі. Але особливо багатим був прилавок праворуч. Він блищав, немов поліроване срібло. Цинкова обшивка спускалась на підніжжя з білого та червоного мармуру високим бордюром з вигнутими хвилястими краями, оточуючи його ніби металевою скатертиною; це нагадувало багате мереживо, яким прикрашали вівтар у костьолі. На одному кінці дрімали на газовій плиті фарфорові чайника з мідними ободочками, для гарячого вина та пуншу; на другому— високий мармуровий фонтан, щедро прикрашений скульптурами, бив у чашу такою безперервною цівкою, що вона здавалася нерухомою. Посередині між трьома цинковими жолобками у прилавку був зроблений басейн для охолоджування вина та споліскування чарок; з нього стирчали зеленкуваті шийки початих,пляшок вина. По обидва боки вишикувалася ціла армія чарок, розставлених по ранжиру: маленькі чарочки для горілки, склянки з товстого скла для вина, чашечки для фруктових наливок, маленькі келихи для полинівки, чарки, стопки, великі бокали на ніжках; всі вони були перекинуті догори дном і відбивали на своїх блідих стінках сяяння металу, що вкривав прилавок. Ліворуч стояла велика мельхіорова ваза на підставці, куди кидали гроші, а праворуч така сама ваза наїжувалася цілим віялом встромлених у неї чайних ложечок.

Звичайно сам господар Лебігр поважно сидів за прилавком на м'якій лавці, оббитій червоним сап’яном. Тут у нього напохваті стояли лікери — гранчасті кришталеві карафки, вставлені до половини в отвір консолю; своєю круглою спиною Лебігр впирався у велике, на всю стіну, дзеркало, переділене впоперек двома скляними полицями, на яких стояли бокали та пляшки. На одній темніли у карафках фруктові наливки: вишнева, сливова, персикова; на другій, між симетрично розкладеними пачками бісквітів, стояли різноманітні пляшки світлозеленого, ніжночервоного та ясножовтого кольору з дивовижними напоями, прозорими квітковими екстрактами. Ці яскраві пляшечки наче висіли в повітрі на блискучому світлому фоні дзеркала.

Щоб надати своїй крамничці подібності до кафе, Лебігр поставив навпроти прилавка під стінкою два поліровані чавунні столики і чотири стільці. Зі стелі спускалася люстра з п’ятьма газовими ріжками під матовими скляними абажурами. Ліворуч, в стіні, був турнікет, над яким висів круглий золочений годинник. А в глибині крамнички містився ще маленький кабінетик, відділений матовою скляною перегородкою з рисунком у дрібну клітку; через віконце, яке виходило на вулицю Пірует, вдень в кімнату проникало тьмяне світло, а ввечері там запалювали газову лампу, що освітлювала столи, розписані під мармур. Тут збиралися щовечора, по обіді, приятелі Гавара. Вони розташовувалися наче в себе вдома, і господар за звичкою залишав за ними місця. Коли останній з цієї компанії зачиняв за собою двері скляної перегородки, вони почували себе в цілковитій безпеці й сміливо розмовляли про те, як «велика мітла повимітає весь мотлох». І ніхто з відвідувачів не смів сунути до них носа.

У перший же день Гавар розповів Флоранові про Лебігра. Це був, як казав Гавар, добрий чоловік,— він приходив іноді до них випити кави. З Лебігром усі тримали себе вільно, бо він якось сказав, що бився в 48 році. Лебігр говорив мало, зірок з неба не хапав. Кожен відвідувач кабінетика, приходячи, мовчки потискав Лебігрові руку над його пляшками та чарками. Часто-густо поруч з Лебігром, на лавці, обтягнутій червоним сап’яном, сиділа невисока молода блондинка, що прислуговувала клієнтам за прилавком, крім того, був ще хлопець у білому фартусі, що услуговував коло столів та в більярдній. Дівчину звали Розою; вона була дуже тиха, дуже покірлива. Гавар, підморгуючи, сказав Флоранові, що своєму патронові вона була навіть занадто покірлива. А втім, уся компанія користувалася послугами Рози, і вона з веселим і водночас скромним виглядом заходила до кабінету і виходила звідти, коли починались палкі політичні суперечки.

Того дня, коли торговець живністю познайомив Флорана із своїми приятелями, вони, ввійшовши до