Колектив авторів - Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

споруд з елементами культу, а не культових місць з елементами побуту, тому не можна виключити можливість ритуального призначення симетричного і ритмічного розташування кісток у спорудах. Л. А. Яковлева звернула увагу на взаємозв’язок мотивів архітектурного орнаменту (малюнок укладки кісток у зовнішній обкладці жител) та гравіровок на скульптурках жінок. Спільними у них є кути, зигзаги і паралельні прямі лінії, що свідчать, на її думку, про відображення ідеї жінки як господині житла, а житла, з іншого боку, як “утробного” світу його мешканців.

Образ жінки — одна з основних тем у мистецтві палеолітичної людини північної зони. Семантика жіночих зображень, їхні функції за даними етнографії та виходячи з контексту археологічного культурного шару визначаються як помічниці при пологах; матері-охорониці, вмістилища жіночого пращура; матері прародительки; такими, які керують душами родової громади; посібницями плодючості.

Особливої уваги заслуговує синкретичний образ жінки-птаха, відображений в мізинській скульптурі. Це міфологічна істота, яка з’єднує реальний та потойбічний світ, а також є, можливо, тотемічним пращуром.

Свідоцтвом, ймовірно, тотемічних уявлень є також знахідки черепів тварин, які розміщуються на покрівлях жител. Наприклад, мізинське житло з кісток мамонтів було увінчане черепом вовка.

З культом тварин та магічними обрядами по їхньому відтворенню в північній зоні може бути пов’язана частина симетричних груп кісток в обкладці жител. Такий висновок можна зробити, виходячи з аналізу симетричної групи з нижніх щелеп мамонта. За визначенням Н. Л. Корнієць, масивна центральна щелепа, орієнтована підборіддям догори, яка утворює центр групи, належить самцю, тоді як решта щелеп, орієнтованих підборіддям донизу і організованих у групи по дві колонки праворуч і ліворуч від центральної щелепи, належить самкам. Навряд чи таке чітке сортування кісток за статевою ознакою можна вважати випадковим.

Культові місця, присвячені тваринам, у південній зоні та житла з елементами культу в північній є, як бачимо, місцями проведення мисливських та інших обрядів, які мають насамперед репродуктивну спрямованість — примноження числа людей і тварин як основи їхнього існування.

Частина обрядів здійснювалася під час ініціацій, пов’язаних з оформленням переходу людини від молодшої вікової групи до старшої, що принципово змінювало її громадський статус. З ініціаціями, ймовірно, пов’язані “різновікові” жіночі фігурки на півночі та чуринги Кам’яної Могили на півдні.

В обрядових культах палеолітичної людини простежується коріння п’яти форм релігійних уявлень людини ранньопервісного суспільства та встановлюється зв’язок з ними: культ черепа і щелепи, що зароджується ще в ранньому палеоліті, — з культом предків і фетишизмом, поховання — з анімізмом, черепа на житлах та жінки-птаха — з тотемізмом, культові дії — з магією. Анімізм, тотемізм, культ предків розглядаються як ранні форми релігії і елементи первісного світогляду. Фетишизм і магія утворюють обрядову форму релігії. При цьому спостерігаються територіальні відмінності в обрядовості давньої людини. В північній зоні це обряди, пов’язані переважно з образом жінки, в південній — з образом тварини (бізона).

Розділ III

Епоха мезоліту

Глобальна температурна депресія, зумовлена останнім зледенінням, на рубежі 12—13 тис. років тому змінюється прогресуючим потеплінням, яке не було рівномірним та поступовим, а мало пульсуючий циклічний характер, коли інтенсивні потепління змінювалися короткочасними похолоданнями. Льодовикова ситуація в Східній Європі остаточно зникла біля 8—9 тис. років тому. Найвідчутніший злам у розвитку природно-кліматичних умов відбувся близько 10300 років тому. Саме цей період багатьма дослідниками визначається як межа між плейстоценом та голоценом. З нею більшість археологів і пов’язують перехід від палеоліту до мезоліту. Починаючи з цього часу відбувається глобальна зміна клімату, ландшафту, складу тваринного світу.

На початку голоцену, за періоду так званого половецького потепління (10000—10300 років тому), на півночі України зі зміною перігляціального тундростепу льодовикової епохи розпочинається масове розповсюдження лісних формацій, насамперед сосняків та березняків. Подекуди в цих місцях ще зберігаються вкриті травами та чагарниками заболочені галявини, які з часу переславського похолодання (9500—10000 років тому) знову розширюються, сягаючи місцями значних розмірів. Остаточно ліси опанували північ України у бореальному періоді (8000—9500 років тому). Поряд з домінуючими березою та сосною на північ у цей час проникають широколисті ліси, котрі набувають особливого розвою в атлантичний період (8000—4600/4900 років тому).

Широкою смугою понад лісовою зоною на просторах Прикарпаття, Поділля, Середньої Наддніпрянщини, Полтавщини та Слобожанщини формується в цей час лісостеповий ландшафт, що практично мало змінився до нашого часу. В ранньому голоцені західноукраїнський лісостеп був покритий островами соснових та березових лісів з невеликими ділянками смерек, в’язу та ліщини. У байраках та на заболочених ділянках траплялися верба, вільшина, осика. Значні простори були зайняті луговою та степовою рослинністю. Краєвид Поділля був дещо іншим. Шскові тераси річок тут займали соснові ліси з домішками берези, дуба, ліщини та вільхи. На значних просторах розляглися степи ксеротичного типу. Ліси лівобережного лісостепу складалися переважно з сосни та берези з незначними домішками широколистих дерев. В атлантичний час тут широко розповсюджується дуб з ділянками в’язу, липи, грабу та ліщини. Помітно зменшується степова рослинність. Ліси західного лісостепу змикаються з лісами Полісся. На всьому просторі лісостепу березою та вільхою покриваються заболочені ділянки.

Лише краєвид півдня України порівняно з попереднім часом залишився практично без змін. У ранньому голоцені в південноукраїнських степах переважає рослинність деревиннозлакових формацій, яка поступово змінюється на різнотравозлакову рослинність. В цей час в степах подекуди трапляються невеличкі ліси з сосни, берези та вільшини. В атлантичний час із збільшенням вологості у степах розповсюджується лугова рослинність, помітно зростають ділянки лісу, передусім по долинах річок та в ярах. Крім сосни, берези та вільшини з’являються невеличкі домішки широколистих дерев.

Карпати та Кримські гори в ранньому голоцені були вкриті холодолюбними лісами. Полонини в горах заростали травою та чагарником. В атлантичний період шпилькові ліси тут змінюються на мішані.

Зміна клімату та рослинності на початку голоцену спричинили суттєві зміни в складі тваринного світу на території України, що сприяло докорінній перебудові мисливського господарства первісної людини.

На початку голоцену цілком зникають або різко скорочуються деякі види стадних тварин (зубр, гидрунтиновий осел, сайгак), які були широко розповсюджені на безкрайніх просторах степової України за льодовикового періоду. На їхньому місці з’являються нові види, краще пристосовані до закритих ландшафтів. Фоновим видом у степах замість зубра стає тур — у майбутньому вихідна форма для свійського бика. На широких просторах степів повсюди розселюються такі промислові тварини, як козуля та кабан, невідомі тут раніше. І лише стада диких коней, як і колись за льодовикового періоду, залишалися незмінним компонентом степового краєвиду.

На території гірського Криму на початку голоцену різко зменшується кількість степових видів тварин (сайгаків, бізонів, диких коней, плейстоценових ослів), а