Анжеліка Горан - Це вище небес та сильніше нас, Анжеліка Горан

  Спочатку була коротка розмова з Деном по телефону. У світлі останніх подій я втратила лік часу й геть забула, що він мав забрати мене з універу.
   Я швиденько попрощалася з Оленою, чмокнувши її в рожеву щічку та квапливо посунула до дверей. Ми з хлопцем домовилися зустрітися біля кав'ярні, але мені не хотілося змушувати його чекати.   
   Глибоко всередині вирували різні почуття. Мені важко було виділити щось одне, оскільки вони занадто перемішалися між собою. Я хотіла розтанути в руках Дениса й водночас боялася, що сказане Антоном щодо невірності мого коханого, виявиться правдою. Дивина... Я щойно вперше назвала Дена коханим. Нехай навіть подумки, але все ж назвала.
   На вулиці я відразу помітила Денисову автівку. Він припаркувався біля кав'ярні на місці, де це було заборонено. Блимаючи аварійками він чекав на мене.
  Час відкинути всі тривожні думки та зосередитися на чомусь хорошому. Ми обов'язково поговоримо про все, але пізніше.
   Я посунула до чорної Тойоти. Обережно розчинила дверцята біля переднього пасажирського крісла й зайняла звичне для себе місце навпроти Дениса.
   Хлопець нахилився до мене і ніжно припав до губ. Під час поцілунку я почала ще більше думати про слова Антона, тому різко закінчила його, обережно відсунувшись. Ден спочатку здивовано звів брови й навіть хотів щось сказати. І це було видно по тому як затремтіли вуста юнака. Проте, в останню мить він відмовився від цієї ідеї та мовчки розвернувся до керма.
   Загуркотів мотор і ми зрушили з місця. Деякий час в салоні панувала тиша, але надовго вона не затрималася.
   Певно, Денис відчув сум'яття в моїй душі, бо спробував підняти мені настрій. Спершу він розповідав кумедні історії з життя, а згодом удався до важкої артилерії — жартів. Я ніби й слухала його, але насправді була далеко.
   Коли ми під'їхали до будинку Гончаруків, я квапливо покинула автівку. По правді кажучи мені потрібно було все добре обміркувати. Не знаю чому, але я боялася почати розмову, котра могла зруйнувати наші відносини. Чи, можливо, я даремно накручую себе?
   Якщо замислитися, то в мене немає жодного права засуджувати Дена за його минулі вчинки. За п'ять років, що минули з моменту аварії, він міг змінитися. Хоча... Я знову спробувала відігнати від себе нав'язливі думки.
   Опинившись всередині будинку я відразу попрямувала до своєї кімнати. Навіть не піддалася на вмовляння Лариси Андріївни та Мілани посмакувати лазаньї. Вони, звісно, здивувалися, але наполягати не стали.
    І лише залишившись наодинці мені вдалося полегшено зітхнути. Не знаю чому, та зненацька на мої плечі лягла дика втома. Через яку я дуже хотіла зануритися з головою під ковдру та порелаксувати в навушниках під улюблені пісні.
   Я часто так робила, особливо якщо мала добряче над чимось подумати. А сьогодні був саме такий день — день для роздумів. Утім щось пішло не за планом і я заснула.
   Уві сні мені ввижалася вродлива дівчина, обличчя котрої ніяк не вдавалося розгледіти. Вона веселилася та раділа життю, допоки на неї не налетіла чорна хмара. Лише за мить радість була стерта з красивого личка, що посіріло й осунулося.
   Дівчина розвернулася в мій бік і я заклякла від жаху. На мене дивилися мої власні блакитні очі. Це була я, але дуже змарніла та налякана.
   "Ти маєш бути обережною... Він близько..." — Разом з подихом вітру до мене долетіли дивні слова. Я хотіла запитати про кого йшла мова. Хто такий цей загадковий він? Однак вуста не слухалися, немов оніміли від лютого холоду.
   Я торкнулася пучками пальців до своїх губ і намацала якісь нитки. Наступна думка змусила тіло здригнутися від жаху... Мої вуста зашиті...
   Раптом я відчула сильний поштовх. А вже наступної миті мої очі широко відкрилися і я зробила різкий вдих, від якого все тіло здригнулося.
   — Кошеня, це лише я? — На ліжку поруч зі мною сидів схвильований Денис. Він лагідно провів пальцями вздовж щоки й сховав мені за вухо пасмо скуйовдженого від сну волосся.
   Його погляд був ласкавий та сповнений бажанням захистити. Цієї хвилини я не могла думати про нього погано, тому кинулася на шию, приймаючи все те тепло, що він міг мені подарувати.
   Одна рука хлопця оповила мою талію, а інша ніжно гладила маківку. — Все гаразд, я поруч... — Заспокійливо шепотів на вухо, обпікаючи його своїм гарячим подихом.
   Я глибоко вдихала аромат шкіри та цитрусів, що огортав Дениса своїм запальним шлейфом. Страхи, а разом з ними й хвилювання відійшли на другий план. Єдине, що мало зараз значення, це присутність того, хто змушував серце битися частіше.
   На деякий час ми застигли в обіймах одне одного, насолоджуючись солодким моментом душевної близькості. Слова були не потрібні. Тому ні я, ні Денис не бажали порушувати щемливу мить єдності. Немов відчували, що скоро все зміниться...
   Я обережно вислизнула з рідних рук та пильно поглянула у вродливе та злегка втомлене обличчя. Якась невловна, проте похмура тінь, впала на нього.
   — Щось трапилося? — Насторожено запитала я.
   Денис гірко зітхнув. — Я прийшов покликати тебе на вечерю, але зрозумів, що ми маємо поговорити. І мені дуже важко... Важко розмовляти  про те, що може змінити твоє ставлення до мене. Але я не можу й не хочу бути не щирим... — На останньому слові його плечі здригнулися, неначе від протягу.
   Я накрила долонею руку Дена й лагідно провела по ній кінчиками пальців. — Ти впевнений? Я ж не наполягаю.
   Він підхопив мою руку та підніс її до губ. Спочатку шкіри торкнувся теплий подих, а потім вологі вуста залишили на ній свій пломінкий відбиток. — Я хочу бути відвертим з тобою. Дозволь мені це зробити...
   Моє тіло затремтіло від дивовижної хвилі ніжності, що прокотилася ним чарівним водограєм. Ствердно кивнувши, я завмерла в очікуванні того, що хотів розповісти юнак. Втім, щось підказувало мені, що я вже знала цю правду не гірше від нього самого. Адже інший хлопець, котрий вважав Дениса винним у своїх бідах, розповів страшну правду.
   — Це стосується нашої з Антоном ворожнечі. — Почав сповідь Ден. — П'ять років тому я дуже налажав перед ним. Не знаю чим я думав і навіщо... Але я відповів на загравання його дівчини. Вона була досить милою і достатньо вродливою, а найголовніше — занадто наполегливою. Карина звабила мене на вечірці в будинку Антона. — Випереджаючи моє питання, хлопець пояснив. — В жодному разі я не виправдовую свій вчинок, бо моя вина, безперечно, є. Проте велика кількість алкоголю зробила свою справу — між нами відбулася близькість. Наступного ранку я зрозумів що накоїв і хотів вмовити Карину забути про все та не розповідати Антону. Та було вже пізно. Дівчина не втримала язика за зубами й розірвала стосунки з Антоном. — Денис раптово притих. У мене навіть склалося таке враження, що він ледве встиг зупинитися, щоб не бовкнути зайвого.
   Я нахилилася вперед, намагаючись розгледіти бодай якусь емоцію в його небесних очах зі світло-сірим обідком. Мовчання тяжіло над нами нагадуючи грозу, що гуркотіла з-за обрію. Я не змогла тримати в собі питання, котрі вимагали відповідей, тому обережно поцікавилася. — Антон ненавидить тебе лише через це? Немає інших причин?
   Очі юнака звузилися, а в їх кутиках з'явилися тонкі лінії. Денис схилив голову вбік і міцно стиснув вуста та зрештою відповів. — Ти говориш так, наче щось знаєш. Хто?
   — Не розумію... — Я нервово крутнулася на місці, інстинктивно відсунувшись від хлопця.
   — Ти знаєш про Карину і я запитую хто тобі розповів. — Він говорив спокійно, без зайвих емоцій, немов звертався до нетямущої дитини.
   Дурною я не була, тож чудово розуміла, що розповідати про Антона точно не слід. Судячи з усього що мені вдалося побачити й дізнатись, Денис не зрозумів би. І, відверто кажучи, я сама жалкувала... Мені було шкода, що не дочекалася пояснень Дена, але вже неможливо нічого змінити. Тому я надала своєму обличчю пустотливого виразу й знизала плечима, сподіваючись перевести все на жарт.
   — Котику, ну хто міг мені розповісти? Ти так залякав Мілану й Бодю, що вони твердо стояли на своєму й берегли твою таємницю, неначе найдорожчий скарб.
   Певно, моя інтонація була занадто неприродною, адже Денис навіть не посміхнувся. Він нагадував витесану  з граніту скульптуру. І тільки періодичне здіймання грудей, говорило про його дихання, притаманне живим істотам.
   Коли він заговорив, голос здався мені відчуженим та холодним. — Кошеня, ти не вмієш брехати, тому не роби більше цього. Не хочеш називати ім'я того, хто розповів — не біда. Просто вислухай мою правду й зроби правильні висновки.
   Всередині все стислося. Мене не покидало відчуття що Ден знав хто був моїм таємним інформатором. Хоча й не говорив цього, але знав...
   — Я продовжу з твого дозволу. — Холодно промовив юнак. — Ми почали зустрічатися з Кариною. Принаймні вона так думала. Що ж до мене, то я поводив себе так само як з рештою дівчат. Так, я був страшним бабієм... — Раптово він замовк. Я помітила як його рука нервово стискалася та розтискалася. Поглянувши крізь мене, Ден продовжив. — Того вечора я сказав їй, що так не може продовжуватися і нам слід припинити будь-яке спілкування. Я ніколи не брехав їй та не говорив про свої почуття. А їх, до речі, й не було. Мені не було відоме кохання. І я цього не приховував... — Хлопець гірко зітхнув. — Карина вислухала мене й пішла геть. Я гадав, що вона все зрозуміла й вирішив перепросити в Антона. Нас, щоб ти розуміла, пов'язувала багаторічна дружба, котру я хотів повернути. Антон, на диво, погодився зі мною зустрітися. Ми випили — багато випили... Потім прийшла вона... Не знаю звідки Карина дізналася де ми, але на мене чекала дуже неприємна сцена. Як ти розумієш, з Антоном ми не помирилися. Натомість дівчина вмовила наостанок відвезти її додому. Таке собі прощання... А я дурень погодився! Досі корю себе за це... Якби я відмовився, то ми б не потрапили в аварію. І вона б не пошкодила хребта...
   Я помітила печаль в рисах обличчя Дениса. Він по-справжньому жалкував. Не грав роль, не прикидався, а шкодував і ненавидів себе за цю помилку.
   Мені хотілося втішити його та пригорнути до серця. Однак, коли я підсунулася до нього й поклала руки на плечі, Ден зненацька відсахнувся.
   — Антон розповів тобі іншу версію, чи не так? — Хлопець дивився на мене так пронизливо, що я опустила очі, не витримавши натиску. — Від тебе я цього не очікував. — Денис різко підвівся з ліжка та попрямував до дверей. А я не зупинила його, бо відчувала пекучу провину.