Марті - Тіні Системи 2, Марті

ГЛАВА 34: КІНЕЦЬ, ЯКОГО НЕМАЄ

Розповідь від Кіри 

Вони не сказали більше жодного слова. 

Дощ стікав по їхніх обличчях, розмиваючи межі між минулим і теперішнім. Все, що було між ними — кожен погляд, кожна тінь сумнівів — зводилося до цього моменту. 

Кіра перша зробила крок уперед. 

Антон не відступив. 

Рух. 

Їхні удари відбивалися луною у порожнечі навколо. Швидкі, точні, без жалю. Вони билися не як вороги, а як ті, хто не може інакше. 

Їхні рухи були дзеркальними. 

Він вловлював її ритм. Вона передбачала його удари. 

Кіра відчувала біль, але він уже нічого не значив. 

Антон ковтав повітря, але не дозволяв собі уповільнитися. 

Вони не знали, чим усе закінчиться. 

Один удар. 

Другий. 

Третій. 

Раптово — зупинка. 

Кіра тримала лезо біля його шиї. 

Антон стискав пістолет, дуло якого впиралося їй у груди. 

Вони застигли. 

Дихання важке. Погляди гострі. 

— Ну ж бо, — прошепотів він. 

Кіра не рухалася. 

Її пальці тремтіли, але не від страху. 

Антон не натиснув на спусковий гачок. 

Кіра не зробила останнього руху. 

Десь у глибині їхніх очей ще жевріла іскра чогось іншого. 

Не ненависті. 

Не ворожнечі. 

Щось, що вони не могли пояснити. 

Дощ змішувався з кров’ю. 

Вони просто стояли. 

І не знали, що буде далі.


--- 

Темрява вкривала місто. 

Десь далеко ще чувся відгомін битви. 

А тут, на даху, двоє людей стояли один перед одним. 

І не знали, що робити.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍