Івлін Во - Жменя праху

— Я не можу тут лишатися. Невже ти не розумієш, що нашому життю тут настав кінець.

— Що ти хочеш сказати, люба?

— Не допитуйся... хай потім.

— Але ж я не розумію, Брендо, рідна моя! Ми обоє ще молоді. Звісно, Джона ми ніколи не забудемо. Він завжди буде нашим старшим сином, але...

— Не треба, Тоні, прошу тебе, не треба.

Тоні замовк, а тоді сказав:

— То ти завтра їдеш до Вероніки?

— Так.

— Тоді я запрошу Джока.

— Гаразд.

— А як бути далі, поговоримо згодом, коли трохи заспокоїмося.

— Так, згодом.

Другого ранку Бренда сказала, подаючи Тоні лист:

— Дуже милий лист від мами.

Леді Сент-Клауд писала:

«...Я не приїду до Геттона на похорон, але весь час думатиму про вас і про мого любого онука. Згадуватиму, як бачила вас усіх трьох на різдво. Рідні мої дітки, в такий час ви тільки самі можете підтримати одне одного. Лиш любов може подолати горе...»

— Джок прислав телеграму,— сказав Тоні.— Він приїде.

— Яка це буде морока, коли Бренда приїде,— сказала Вероніка.— Невже вона не могла відмовитись? Я не знаю, що їй і сказати.

Тоні сказав Джокові, коли вони лишились удвох після вечері:

— Я весь час намагався зрозуміти і, здається, зрозумів. У мене все не так, але ми з Брендою багато в чому дуже різні. Саме через те, що вони чужі й не знали Джона, ніколи не бували, у нас, Бренда хоче побути з ними. Правда ж, річ у цьому? Вона хоче бути зовсім сама, далі від усього, що нагадувало б їй про нещастя... та однаково мені страшенно прикро, що я відпустив її так. Навіть не знаю, як тобі пояснити: вона поводилась якось... ну, наче автомат. Я бачу, для неї це багато тяжче, ніж для мене. І як жахливо, що я нічим не можу їй допомогти.

Джок не відповів.

Бівер був у Вероніки. Бренда сказала йому:

— До цієї середи, коли я подумала, ніби з тобою щось сталося, я гадки не мала, що кохаю тебе.

— Але ж ти це стільки разів казала.

— А ось тепер ти пересвідчишся, телепню,— відповіла Бренда.

У понеділок уранці Тоні знайшов на таці зі сніданком листа.

«Любий Тоні!

Я не вернусь до Геттона. Хай Грімшо спакує все моє і завезе на квартиру. А потім вона мені буде непотрібна.

Ти, мабуть, уже давно зрозумів, що в нас із тобою все не так, як треба.

Я кохаю Джона Вівера, хочу розлучитися з тобою і вийти за нього. Якби Джон Ендрю не загинув, може, все б не вийшло так. Не знаю. А тепер я просто не зможу почати все спочатку. Будь ласка, не дуже гризися цим. Мабуть, нам не можна зустрічатися, поки триватиме процес, але потім, сподіваюсь, ми будемо добрими друзями. В усякому разі, я тебе завжди вважатиму другом, хоч би як ти про мене думав.

Зі щирим привітом

Бренда»

Коли Тоні прочитав листа, він подумав, що Бренда збожеволіла.

— Адже вона, скільки я знаю, лише двічі бачила Вівера,— сказав він.

Та потім він показав листа Джокові, і той сказав:

— Шкода, що так вийшло.

— Але ж це все неправда!

— Боюся, що правда. Всі вже давно про це знають.

Та минуло кілька днів, поки Тоні цілком усвідомив, що сталося. Він звик любити Бренду й довіряти їй.

Розділ четвертий

Англійська готика II

І

— Ну як, дуже його вразило?

— Здається, дуже. Я себе почуваю тварюкою,— сказала Бренда.— Боюсь, що він тяжко гризеться.

— А якби не дуже, тобі було б прикро,— сказала Поллі, втішаючи її.

— Та ні, навряд.

— Хай там що, а я тебе не покину,— сказала Дженні Абдул Акбар.

— О, тепер уже все спокійно,— сказала Бренда.— Хоча й були деякі gêne[14] з родичами.

Тоні останні три тижні жив у Джока. Місіс Реттері поїхала до Каліфорнії, і Джок був йому дуже вдячний за товариство. Обідали вони здебільшого разом. До Брет-клубу вони більш не ходили, не ходив і Бівер — він так само боявся зустрічі. Натомість вони ходили до Браун-клубу, де Бівер не був членом. Бівер тепер весь час бував з Брендою в кого-небудь із знайомих.

Місіс Бівер не сподобалося, що все повернулося так: її робітників вирядили з Геттона, хоч робота ще не була докінчена.

Першого тижня Тоні мав кілька дуже неприємних розмов. Аллен спробував виступити як миротворець.

— Зачекай кілька тижнів,— сказав він.— Бренда вернеться. Бівер їй скоро набридне.

— Але ж я не хочу, щоб вона верталась.

— Я розумію твої почуття, але ж у нас не середньовіччя. Якби Бренду не приголомшила Джонова смерть, може, такого б і не вийшло. Адже торік Марджорі теж скрізь ходила з отим йолопом Робіном Бізлі. Вона просто шаленіла за ним, а я вдавав, що не помічаю нічого, і все минулося. На твоєму місці я прикинувся б, що нічого не сталось.

А Марджорі сказала:

— Невже ти думаєш, що Бренда справді кохає Вівера? Хіба ж його можна кохати! То їй тільки здається, а твій обов’язок, по-моєму,— не дозволити їй зробити таку дурницю. Не погоджуйся на розлучення — принаймні поки не знайдеться хтось кращий.

Леді Сент-Клауд сказала:

— Бренда вчинила страшенно по-дурному. Вона завжди легко запалювалась, але я певна, що нічого поганого вона зробити не могла. Це на Бренду не схоже. Я ніколи не бачила містера Вівера й не хочу його бачити. Я розумію, що він їй ні з якого боку не підходить. Я не повірю, що Бренда захотіла одружитися з таким. Я вам можу пояснити, як усе вийшло, Тоні. Бренда, певно, відчула, що ви до неї трохи неуважний — на такій стадії подружнього життя це буває часто. Я знаю безліч таких випадків. Ну, і, звичайно, їй приємно було, що той юнак упадає за нею. Оце й усе, і нічого поганого там не було. Ну, а потім отой жахливий удар