Інна Турянська - Бути другом, Інна Турянська

— Так, маленька. Все моє це твоє.

Інколи Артуру здавалося, що Віра якось гіпнотично діє на нього. Все більше і більше здобуваючи над ним контроль. В такі моменти часто пригадував застереження Степана, але відганяв це від себе. Розривав нитки сумнівів, як липку неприємну павутину. Довіряти! 

Віра задоволено взяла карточку і посміхнулася. На мить зупинила погляд на його обличчі. Вільною рукою провела по лиці Артура. Такий теплий, приємний на дотик. Зовсім не такий, яким вона пам'ятала обличчя своїх батьків. Ті були холодними, синіми, далекими. 

– Що ж карткою твоєю я вже заволоділа, — розсміялася, прибираючи руку, — Залишився ще дім, бізнес і…твоє серце. 

Артур пильно дивився на неї. Кожного разу питав себе, що відчуває дивлячись на цю жінку. 

— А що в пріоритеті? — запитав стримано. 

— Ти маєш на увазі твоє серце чи твої гроші? — жартома питала Віра ховаючи картку десь у свою сумочку. Але Артур мовчав, не посміхався, чекав на відповідь. Віра прибрала посмішку і сказала:

— Ну давай подумаємо логічно, — говорила прищулюючи очі й пальцем постукуючи по власних губах, — Якщо я виберу гроші, то не факт, що ти вибереш мене. Але якщо я оберу твоє серце, — підходила ближче торкаючись долонею чоловічих грудей, – То воно саме віддасть мені все, що я захочу, – Взяла за футболку, притягла до себе, їх губи самі зіткнулися, але він терпляче чекав…не цілував…секунда, дві..п”ять. Її дотики пальців вздовж його шиї…спини…талії. Випробовує його витримку не інакше. 

— Мені здається…що якщо ти зрештою поцілуєш мене, то цей поцілунок не буде таким вже й несподіваним, – хіхікнула Віра, але Артур все ще не цілував.

— І чого ж ти хочеш? – питав він не зводячи очей зі своєї дівчини.

– Я хочу ось це, — відповіла натискаючи долонею на грудну клітку, де чувся легкий стукіт. Чому досі не цілує її?

Артур мовчав. Наче обмірковував почуте. Намагався щось прочитати на обличчі Віри, зрозуміти її, але наразі не міг, рівно як і себе.

— Маленька, це звісно приємно чути, — сказав забираючи її долоньку і обережно цілуючи пальці, — Але наразі, можу дати лише пароль від карточки, а не від серця, — сказав залишаючи її стояти, але потім повернувся і додав: — Одягайтеся, їдемо тратити твої гроші.

– Чому мої? — сухо поцікавилася Віра.

— Твої гроші з моєї карти, — пояснив Артур залишаючи її одну в кімнаті.

Раніше Віру ніколи не зачіпало щось подібне. Їй було байдуже на почуття інших до неї людей. Але зараз вона відчула таке розчарування, наче світ навколо неї рухнув, а в грудях була діра. Глибока така, темна і…холодна. Не любить! Поважає, голубить, приймає, але не кохає. Вперше їй захотілося позмагатися за серце, а не за гаманець. І вперше їй це не виходило. Вона програвала, закохувалася…в того, хто не кохав її.

— А поцілувати? – не втрималася Віра.

— Я в машині надолужу, маленька, — підморгнув їй Артур знову зявившись у кімнаті.

###