Александра - Напівдоторком, Александра

21

Сьогодні передостанній день мого перебування вдома. Неквапливими рухами я збирала валізу і коли більша половина речей була зібрана, мій погляд втупився в блокнот. Я дбайливо взяла його в руки, сумніваючись, чи брати з собою. Буквально вчора дочитала все до кінця, ніби ще одне життя прожила... Поспіхом вкинувши його на верх речей, я закрила валізу і обперлася об ліжко, намагаючись заспокоїти дихання. 

Поспіхом вийшовши з кімнати, спустилася на перший поверх, вдягнула куртку і вийшла на вулицю. Мені треба було пройтися пішки, подихати свіжим повітрям. Все одно, через дві години ми домовилися зустрітися з Євою і Денисом.

Гуляючи по місту, ноги принесли мене прямо до колишнього коледжу. В минулому, мій осередок роботи, можна сказати другий дім. Стільки спогадів...стільки подій. 

-Доброго дня, Олександро.-Почула з-за спини і різко повернулася. Переді мною стояла людина, котру я хотіла бачити менше всього.

-Доброго, Дмитре.

-Ух, аж кров інієм покрилася від такого тону..

-А ви хотіли обіймашок і гостинного прийому?

-Простої посмішки було б достатньо.

-Вибачте, я не в настрої. Ви щось хотіли?-Перейшла одразу до суті.

-Ну що ж ти так? Може я просто привітатися..

-Не думаю, що ви просто повз тут проходили, враховуючи нашу минулу зустріч. Навіть здивована, що ви тільки зараз вирішили зі мною поспілкуватися. Тож давайте без театру, я пам'ятаю про свою обіцянку, завтра ввечері мене вже тут не буде.

Чоловік стояв навпроти мене і оглядав мене так, ніби вперше бачив мене.

-Що?-Задала німе питання.

-Ти дуже змінилася.

-З нашої минулої зустрічі пройшло п'ять років, було б дивно, якби я залишилась такою, як була 

-Я не про зовнішність. Тоді ти була дівчинкою, а зараз переді мною прекрасна молода жінка.

Його погляд був таким..таким..теплим? Він ніби зігрівав від холоду. Так і не скажеш, що це жорстока і цинічна людина.

-Навіщо було це все?-Не знаю чому запитала це..Якось саме вилетіло.

-Що саме?

-Все це. Чому ви мені тоді допомогли? Чому саме такою ціною? 

Дмитро усміхнувся, тільки, чомусь, ця посмішка виглядала геть не весело.

-Можливо колись ти зрозумієш та не зараз і не від мене. Ти багато чого не знаєш тому..

-Так розкажи! Мені так цікаво буде послухати, що ж про мене і моє життя знає людина, котру я бачила від сили два рази.

-Послухай мене!-Чоловік вмить опинився біля мене за декілька сантиметрів.-П'ять років тому я зумів витягнути тебе з цього пекла, а тепер все знову повторюється і я майже безсильний. Уважно слухай! Коли ти повернешся в Мілан, одразу йди до Руслана і не відходь від нього ні на крок! Він звичайно ще той мудила, та радше сам здохне, а ніж дасть тобі постраждати.

Я оторопіла від такого натиску і навіть не знала, що сказати.

-Зараз тобі знаходитися тут небезпечно. За тобою постійно слідкують. Навіть зараз я не впевнений чи ти в безпеці.- Продовжував він. 
-Що..про що ти?-Висмикнула руку з його хватки.

-Мовчи Саня, просто мовчи. Не рий собі ще глибшу могилу, на цей раз послухай мене, не лізь у ці бісові ігри, дай Руслану розібратися самостійно.

Я дивилася на цю абсолютно чужу для мене людину і щось в середині мене розривалося. В голові відбувався суцільний бардак. Здається, ніби це гра "Тисяча  і один пазл".

-А тепер ви послухаєте мене, Дмитре.-Спромоглася взяти себе в руки.- Я не знаю, що ви за гру знову затіяли, та грати в неї знову я не маю наміру.

-Минулого разу ти теж мене не послухала. Думаю, не потрібно нагадувати яким став результат.-Його голос став жорсткіше металу.

С...котина, на болюче давить..

-Ти правий, нагадувати не потрібно. А ще мені не потрібно нагадувати, що і ти руку туди приклав. Всього хорошого, Дмитре. - Я круто розвернулася і пішла кудись..кудись подалі від нього.

***

Ввечері, коли ми зустрілися з Євою і Денисом, я їм розповіла про сьогоднішню зустріч.

-Сашка, ну ти і даєш! Тільки ж приїхала, а вже якийсь треш.

-І це не враховуючи те, що було в Мілані.

-Знаєш, Самойлович хоч і слизький тип, проте діло каже. Не варто тобі знову туди лізти.

-Денис, думаєш, я сама не знаю? Та це нереально, розумієш? Я вже втягнута, знову по вуха в липкій трясині і чим більше я бовтаюся, тим глибше занурююсь. Але мене це не стільки бентежить, скільки причетність Самойловича. Я більше ніж впевнена, що він відіграє в цій історії не останню роль..

- Це і дурню ясно. Мене більше цікавить, чому він так до тебе причепився.-Висказала свою думку Єва.

Ми обоє переглянулися і ніби синхронізувавшись, подивилися на Дениса.

- Ви з мене знущаєтесь, чи що?! Ви уявляєте, що значить зламати базу даних поліції?

- Ну ти ж воєнку зламав...

- Як же дорого ви мені обходитеся, дівчата..-Пробурчав чоловік і взявся за ноутбук.-Я не знаю скільки часу мені знадобиться, щоб знайти детальну інфу. Можливо, я все тобі відправлю, коли ти вже будеш в Італії.

-Я буду чекати стільки, скільки знадобиться.

***

ДМИТРО

-Ти поговорив з нею?-Ярослав проникливо дивився, терпляче чекаючи на відповідь.

-Так.

-І...як?- Натякнув на продовження хлопець.

-Як горохом об стіну, дурепа!

-Навіть не знаю в кого вона вдалася..

-Ти мені ще поговори тут!

-Ну а чого ти очікував? Що вона послухає тебе, покиває головою і зробить все так як ти скажеш? Так не буває, Дим.

-Я вже не знаю чого очікувати, Яр. Саня може вчворити будь-що. 

-Тоді, можливо, нам не варто втручатися? Ти сам бачиш, що толку ніякого.

-Я не можу просто стояти осторонь, вона моя дочка.

-Слухай, без образ, та все її життя ти успішно ігнорував своє батьківство, а тепер різко став зразковим татком.

-Ярославе, контролюй свій словесний пронос. Ти і знати не знаєш, про що я думаю, і чого мені було варто стояти осторонь. Просто спостерігати за тим, як твоє дитя росте і не мати можливості навіть доторкнутися - це гірше будь-якого пекла. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍