Ванда Трезор - Я за тебе (не) піду!, Ванда Трезор

- Випробування? - перепитала я, а сама гарячково почала думати, що ж його таке вимислити. Натикнулася поглядом на роздратованого Чортополоха, й раптом все склалося в голові яскравою картиною. 

Звичайно! Перше випробування! Ось воно! Сидить, наїжачившись і рикаючи на Євгена. Не знаю, чим він йому не сподобався, адже звичайний чоловік. Гм. Може, тому що занадто звичайний? Ця думка замиготіла десь на краю свідомості, а я проголосила:

- Першим випробуванням для вас, мої дорогі гості, буде завдання, пов'язане якраз ось із цим милим песиком, - я вказала на собаку, а він і замовк. Просто сидів біля моїх ніг. Може, й зрозумів усе. Трохи метельнув своїм хвостиком, на якому начіплялася купа насіння череди. - Ви повинні його вмовити якось покупатися. Або просто скупати собаку у тій балії, - показала я на повну теплої води балію, яку вже приготувала для купання пса. - Але ніякої жорстокості й насильства! Можете його вмовляти, впрошувати, підкупляти смаколиками, будь-що таке робити, щоб погодився помитися. Ось мило, - підняла я з трави брусок, що випав з моїх рук, і віднесла до балії. - Все, можете починати! Час пішов! Поки я буду розтоплювати грубку і готувати вам сніданок і каву, можете займатися моїм завданням! - і я попрямувала до літньої кухні з наміром все це й робити.

Ох, як гарно я все придумала! Цей песик, Чортополох, став просто подарунком долі! Поки мої женихи ним займатимуться, а я поратимусь на кухні, то, можливо, і наступне завдання придумаю. А чоловіки якраз песика викупають, якщо в них вийде, правда. Адже я вже твердо вирішила лишити його собі. Мріяла про собаку - і він сам до мене прийшов!

- А, ще одне! - обернулася я до чоловіків з порогу. - Цього собаку взагалі тут, у селі, всі називають Чортополохом. Але собака бездомний, кинутий у свій час хазяями і трохи здичавілий. Я вирішила взяти його собі. Це вже мій собака! Не бездомний. І нове ім'я для нього придумала! Його звуть Джмеликом! Адже й схожий на цю комаху своїми ляпистими жовто-коричневими смугами, правда?! Джмелику, будь чемним! - помахала я пальцем собаці, котрий сунувся за мною до порогу літньої кухні, а він знову смішно схилив голову набік. 

Всі чоловіки глянули на пса, сподіваючись побачити жовто-коричневі плями й смуги, але марно: всі вони були брудні, майже сірі… Так, собаку й справді слід було викупати.

Я зникла за дверима кухні, лишивши моїх женихів на подвір'ї. А сама, роблячи свої справи, весь час визирала у відчинене віконце й спостерігала, як діятимуть мої конкурсанти. Та й чути все було добре, про що вони там розмовляли. Але всі поки що стояли мовчки. Напевно, придумували, що робити далі.

Раптом Євген зняв свою футболку, запхав у неї руки й почав повільно наближатися до собаки, який сидів біля дверей кухні.

- Джмелику, Джмелику! - ласкаво примовляв він, тримаючи футболку, наче мішок. Напевно, хотів накинути на пса і занести його в балію з водою. - Гарний песик! Ходімо, скупаємося!

Собака вишкірив зуби, зарикав, підвівся на лапи й відбіг до кущів, подалі від чоловіка.

- Гм. Так справа не піде. Де тут є магазин? - спитав раптом Володимир у Максима, котрий насмішкувато спостерігав за діями Євгена. Той знову наближався до пса зі своєю футболкою, а пес відбігав, оскалюючись і стиха порикуючи. Так вони поки що кружляли по подвір'ю.

- Прямо повз річку. Там центр села. І магазин теж там, - вказав Макс йому дорогу, і Володимир пішов геть з подвір'я.

Цікаво, навіщо йому магазин? Можливо, хоче купити якісь смаколики для собаки? Ту ж саму ковбасу, яку я обіцяла сьогодні Джмелику. А з іншого боку, наче ще рано, магазин зачинений, ще немає дев'ятої…

Цікаво себе повів також відеоблогер Серж Чупакабра. Він відійшов трохи подалі, дістав селфіпалку, причепив на неї свій телефон і почав знімати себе на фоні моєї хати, літньої кухні, Євгена, що доганяв собаку, і щось стиха говорити.

Ось це вже мені не дуже сподобалося. Невже веде стрім і одразу ж викладає в Інтернет? Це ж так осоромить мене на всю Україну!

Я вже ступила крок до виходу, щоб заборонити Сергію знімати все, що відбувається в моєму подвір'ї, але раптом передумала.

Марто, це ж чудова страховка! Ще одна можливість захистити себе! Адже коли зненацька з'явиться Рест (а я просто нутром відчувала, що він з'явиться, адже добре його вивчила за час нашого спілкування!), то я вже буду в процесі свого відбору! І він не зможе його відмінити чи зупинити! Все буде в Інтернеті! Рест точно не захоче світитися біля мене в такий відповідальний період свого життя: одруження з дочкою шефа!

Я гіроко зітхнула, сіла на ослінчик і підкинула ще два поліна в грубку. Сподіваюся, в мене все вийде і до кінця тижня я вже буду заміжня, а моя дитина буде захищена від посягань на її життя з боку мого колишнього...