Світлана Володимирівна Тараторіна - Дім Солі, Світлана Володимирівна Тараторіна

череп старої ввійшла сокира.

Це зробив Фоант. Жриця замахала руками, як ошалілий птах, і сповзла на

підлогу. В останньому хрипі Амага почула: «Ти, ти маєш підійти». Фоант витер

топірець об край накидки й підійшов до дівчини. Вона втиснулася в колону й

виставила перед собою вкрадений ніж.

Світло знову стало звичним. Коло підніжжя статуї лежала скривавлена

жриця. Трохи далі стояла Золота Колиска з Таргом. Якби не зашиті очі, то можна

було подумати, що він спить.

— Чому ти її не зупинив? Нащо вона так із ним?

Амагу трясло. Вона підвелася і штовхнула жрицю ногою — хотіла

пересвідчитися, що та остаточно померла.

— Діви давно тут немає. Вона мертва чи спить. Я навіть не знаю, чи ця

жриця її не вигадала. Тому ця земля потребує нового Бога. — Фоант заховав

топірець і став поряд із дівчиною. — Для мого племені це шанс отримати

захисника, який би не знав нікого, крім нас. Я пройшов далекий шлях, маленька

жрице. Віддав багато. Я не хочу звідси йти. Нам потрібна надія. І свій бог, —

уперто повторив Фоант.

— Свій бог? — проказала Амага. Вона не могла зрозуміти, про що каже

вождь.

— Ти з ним говоритимеш. — Фоант підняв Золоту Колиску. У його руках

вона здавалася іграшковою. Таємниче світло змінило скарб Діви. На золотих

облатках залишилися символи племені Фоанта, а Тарг став соляним.

— А він тебе слухатиметься, — продовжив вождь. — Він буде богом цієї

землі, він робитиме так, щоб ця земля стала нашою. Щоб мій народ зміг тут

жити.УйогоголосіАмагапочула марну надію—найжорстокішийдарунок богів.

Вона відкинула ніж, підійшла до Колиски й торкнулася брата. Під пальцями

заскрипіла сіль.

— Його треба вкрити золотом, — сказала Амага.

Фоант кивнув.

— А храм спалити.

Ноасом промчав вітер. Смолоскипи тривожно затрепетали. Тінь статуї

торкнулася Амаги й відповзла, наче злякалася її гніву. За стінами ревів Понт.

Навіть Фоант відступив до своїх людей.

«Він мене зрадив, використав. А я, як дурепа, потрапила в пастку. Він ще

не раз пожалкує, що отримав бога і жрицю в такий спосіб», — думала Амага, спостерігаючи за тим, як чоловіки в шкурах виносили Золоту Колиску й Тарга.

За ними, наче привид, подався Сакатево. У шумі хвиль Амага почула голоси. Це

був хор померлих. Батько вкотре нагадав їй про клятву. Вона навіть не звернула

уваги. Її непокоїло інше.

На підлогу вилили олію. Фоант приготувався кинути факел і чекав лише на

знак дівчини. Жриця нового бога завмерла біля статуї. У Лоні дужче, ніж завжди, завив вітер.

Це був голос богині. Але тільки Амага почула слова. Діва співала

колискову Таргу. Дика лють охопила Амагу.

— Ні, ні, ні! Не хочу! — Дівчинка облила дерев’яну фігуру олією, забрала

у вождя вогонь і пожбурила смолоскип. Фоант помилявся. Діва не мертва. Проте

Амага зробить усе, щоб вона не прокинулася.

2 Фі ла ( гр. φυλή) — у Давній Греції родове об’єднання, громада.

3 Есседони, або іссідони, — один із найдавніших історичних іранських

кочових етносів, відомий принаймні з VII до н. е. За словами Геродота, практикували ритуальний канібалізм.

4 Гіперборе`ї, або гіперборейці ( гр. Hyperboreioi — ті, що живуть по той

бік північного вітру) — казковий вічно юний народ, що жив у північній країні

Гіпербореї, насолоджувався сонячним світлом.

5 Теменос ( давньогр. τέμενος) — священна ділянка, присвячена певному

божеству в давньогрецькій релігії. Вважали, що, перебуваючи в

теменосі,

людина

може

відчути

присутність

цього божества. 6 Ортія, Лагодесма — інші імена богині Артеміди.

5 Теменос ( давньогр. τέμενος) — священна ділянка, присвячена певному

божеству в давньогрецькій релігії. Вважали, що, перебуваючи в теменосі, людина може відчути присутність цього божества.

6 Ортія, Лагодесма — інші імена богині Артеміди.

Ма. Мати і син

Ма повернулася додому, коли вже сутеніло. Решту дня після візиту до

Тітки Вальки довелося провести в аіле Азіза-баби. Ма покликали, щоб допомогти другій після Ніязі дитині з родини старійшини. Кам’яне Дитя

мала серйозну патологію. Її шкіра нагадувала кам’яну кірку, кожен

рух призводив до розриву покрову, кривавих ран і постійного болю. Дівчинка

любила малювати, а тому з тріщин у правій руці не припиняла сочитися кров.

Ма не вірила, що дитина проживе довго, через кілька місяців після її народження

навіть спитала Азіза-бабу, чи не краще припинити її муки. Але старійшина

сказав, що весь Дешт — доказ сили життя. І якщо Бог Спалахів запалив іскру в

такому тілі, то не їм гасити її. Жінки з аіле Азіза-баби вели запеклу боротьбу

за право народжувати. Іноді вони вагітніли, тоді Ма чи не щодня оглядала

майбутніх матерів. Але найчастіше животи не дотягували до строку. А якщо діти

й народжувалися, то були настільки змінені, що не могли прожити й тижня.

Кам’яне Дитя стала щасливим винятком, а Ніязі — взагалі дивом. Так думали

жінки з аіле Азіза-баби. Хлопчик народився із лисячими вухами, хвостом і

частково порослий хутром. Проте міг бігати й радіти життю, як незмінені. Крім

того, Ніязі мав міцнішу травну систему. Міг їсти дрібних комах і непридатні

для шлунка Бекира солероси, потребував менше води й краще витримував спеку.

А найголовніше — він був другом Бекира, якого Ма змусить покинути, коли

вона нарешті винайде ліки для сина, і вони зможуть втекти з Ак-Шеїх. «Якщо

пощастить знайти ліки», — поправила себе Ма. Якщо вона отримає кров

Талавіра. Якщо… Коли вона вийшла з аіле Азіза-баби, Повноважний залишився

з Гулю. Мало який чоловік міг устояти перед її чарами. Ма зітхнула й ступила на

подвір’я власного житла. У юрті світилося. Ма пересвідчилася, що Бекир загнав

куюну, і