Ньюбі Райтер - Казки навиворіт, Ньюбі Райтер

Жаб’ячий наречений

Далеко-далеко, на одному схованому від людського ока ставку існувало Жаб’яче Королівство. Правила ним Велика Ропуха Третя. І було у неї три доньки. Жили вони в мирі та злагоді й не мали особливих проблем. Та ось прийшла пора сестрам-жабам вже наречених шукати. От кличе до себе Ропуха своїх доньок і каже: 

- Ви уже в мене дорослі, тож варто задуматися про заміжжя. А щоб вам у пошуках того єдиного допомогла доля, дам вам чарівні кульбабки. Пустите їх за вітром, і до кого ваша квітка долетить - той і буде судженим.

“Дивний підхід до вибору партнера,” - подумали доньки, але вголос нічого матері не сказали. Не звикли Королеві перечити.

Натомість поскакали кожна на свій горбочок і запустили кульбабки. Вже через декілька хвилин у старшої та середньої доньок з’явилися обранці, які у роті несли стеблинки від їхніх квіток. Лише до меншої Жабки ніхто не прискакав. Довелося самій йти шукати свою квітку.

“Десь точно застрягла в очереті,” - обурювалася подумки вона дорогою. Але все виявилося значно банальніше. Жабка раптом побачила перед собою юнака, який тримав кульбабку і  дмухав на неї, намагаючись позбутися пухнастої частини.

- Залиш мою квітку у спокої! - проквакала Жабка грізно.

Юнак від здивування ледь не впав.

- Не знав, що жаби розмовляти вміють… Круть! - мовив він, прийшовши до тями.

- Вміють, та не всі, - заявила та. - Лише особи королівської крові.

- А ти що якась королева чи що? - запитав, безцеремонно розглядаючи маленьку співбесідницю.

- Принцеса… - в її голосі чулася гордість за себе та свій рід.

- Овва! Оце прикол! 

- Між тим, мені ніколи з тобою розмовляти! - і вона демонстративно обернулася до юнака своєю зеленою спинкою. - Мені потрібна моя квітка!

- Для чого це вона тобі? Ви ж комах їсте, а не квіти, чи я чогось не доганяю?

- Ця кульбабка не проста, а чарівна, - пояснила Жабка. - Вона мусила привести мене до мого нареченого. А привела до…

- Мене? Ха! Прикол! Жаб’ячий наречений! А що? Я ж можу бути твоєю, типу, долею!

- Дуже в цьому сумніваюсь! - категорично заявила вона.

- Та ну! Ти прикинь! Одружимось! Буде, як у казці. Ти станеш красивою дівчиною і здивуєш моїх родаків.

- Це реальне життя, шановний! Жаби на дівчат не перетворюються. Та я б і не хотіла! Мені й такою подобається бути.

 

 

- Серйозно? Типу, тебе такий “лук” пре?

- Що???

- Забий! - юнак махнув рукою. - То як там у твоєму Королівстві? Буде де мені перекантуватися?

- Що зробити?

- Ну, жити буде де мені?

- Ми живемо на лататті, але у нашому ставку є піщаний теплий пляж. Правда, взимку там холодно…

- А що на рахунок бабла? Ну, грошенят тобто! Чи золота там якогось?

- Нам, жабам, цього не потрібно…

- А, то ви хіпстери якісь чи мінімалісти по ходу…

- Таке враження, що ти якоюсь іншою українською мовою розмовляєш, їй-богу! - мовила спантеличено Жабка.

- Та забий! Краще пішли, познайомиш мене з мамкою своєю. Я так розумію, що вона - якась там Царівна?

- Королева, - виправила зелена співбесідниця. - Велика Ропуха Третя! - додала гордовито.

- Ги-ги-ги! Оце так нікнейм… - юнак відверто кепкував з неї.

- Облиш все це, просто віддай мені квітку і на цьому завершимо знайомство.

- Е, ні, ми так не домовлялися! Підемо разом! Побачу, що з вас, зелених квакух, взяти можна! А потім вже за кульбабу твою добазаримось!

Довелося Жабці вести нового знайомого і “потенційного нареченого” до свого ставка. Там на неї вже чекала мати з сестрами та їхніми обранцями.

- Доню, кого це ти привела??? - запитала збентежено Ропуха.

- Теща, зустрічай зятя! - замість Жабки відповів “наречений”. - Обійматися не будемо. Може, ти якась отруйна. Чи ще гірше - бородавками мене нагородиш!

- Доню, тільки не кажи, що ця квітка у нього в руках - твоя? - запитала Королева, ігноруючи щойно почуте.

- Моя… - тихо мовила Жабка, ледь не плачучи.

- А в Долі є почуття гумору… - прошепотіла старша сестра середній і вони обидві тихенько загиготіли.

- Доведеться тобі з ним одружуватися, - сумно мовила Ропуха. - Береш мою доньку собі в дружини? - звернулася вона до юнака.

- Та полюбе! Я за будь-який кіпіш! - весело відповів він. - Це ж я, по ходу, принцем тепер буду!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍