Брендон Сандерсон - Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон

свого часу долала цю відстань із великою обережністю, остерігаючись паршендійських атак.

Тепер, побачивши брами з цієї перспективи, князь усвідомив, що одна така була і в Холінарі — саме вона утворювала те узвишшя, на якому спорудили і палац, і королівський храм. Шаллан припускала, що Ясна пробувала відчинити тамтешній портал: у її нотатках зазначалося, що Присяжні брами до кожного мегаполісу зачинені наглухо. Відкритою залишили тільки одну — ту, яка на Розколотих рівнинах.

Дівчина сподівалася збагнути, як активувати решту, але поточні експерименти показували, що їх якось замкнено. Коли Шаллан таки зуміє запустити всі портали, то світ стане набагато меншим. Якщо від нього, звісно, бодай щось залишиться.

Далінар, обернувшись, глянув у небо й набрав повні груди повітря — адже він вибрався на дах не просто так.

— Ти наслав цю бурю, щоб знищити нас! — крикнув князь у небеса. — Наслав, щоб приховати, ким ставали спершу Шаллан, а потім і Каладін! Ти спробував покінчити з усім цим іще в зародку!

Мовчання.

— То навіщо ж були всі видіння з наказами готуватися?! — гукнув Далінар. — Щоб потім, коли ми до них дослу́халися, намагатися знищити нас?

— КОЛИ ЧАС ПРИСПІВ, Я МУСИВ ПОСИЛАТИ ТІ ВІЗІЇ. ЦЬОГО ВИМАГАВ ВІД МЕНЕ ВСЕМОГУТНІЙ. МЕНІ БУЛО НЕСИЛА ЙОГО ОСЛУХАТИСЯ, ЯК НЕСИЛА НЕ НАВІВАТИ ВІТРІВ.

Далінар хапнув повітря — Прародитель бур, на щастя, відповів.

— То видіння — від нього, а ти — посередник, який обирає, кому їх послати? — запитав Холін.

— ТАК.

— А чому ти обрав мене? — спитав князь.

— ЦЕ БАЙДУЖЕ. ТИ НАДТО БАРИВСЯ І НЕ ВПОРАВСЯ. ВІЧНОВІЙ УЖЕ ТУТ, А ВОРОЖІ СПРЕНИ ВСЕЛИЛИСЯ В ПРАДАВНІХ. УСЕ СКІНЧЕНО. ТИ ЗАЗНАВ ПОРАЗКИ.

— Ти казав, наче ти частка Всемогутнього.

— Я НЕ ЙОГО ДУША, А РАДШЕ… СПРЕН. ЛЮДСЬКИЙ СПОГАД, ЩО ЗОСТАВСЯ ПІСЛЯ ЙОГО СМЕРТІ. УОСОБЛЕННЯ БУР І БОЖЕСТВЕННОГО. Я НЕ БОГ, А ЛИШЕ ЙОГО ТІНЬ.

— Що ж, дякую і на тому.

— ВІН ВЕЛІВ МЕНІ РОЗШУКАТИ ТЕБЕ, АЛЕ ТАКІ, ЯК ТИ, ПРИНОСИЛИ ТАКИМ, ЯК Я, ТІЛЬКИ СМЕРТЬ.

— Що тобі відомо про бурю, яку нацькували паршенді?

— ВІЧНОВІЙ — НОВЕ ВИНО В СТАРИХ МІХАХ. НАРАЗІ ВІН ОБЛІТАЄ ДОВКОЛА СВІТУ, НЕСУЧИ З СОБОЮ СВОЇХ СПРЕНІВ. І ТОРКНУВШИСЬ ХАЙ КОГО З ПРАДАВНІХ, НАДАСТЬ ЙОМУ НОВОЇ ПОДОБИ.

— Ти про Спустошувачів?

— ЦЕ ОДНА З ЇХНІХ НАЗВ.

— А цей Вічновій — він точно налітатиме ще?

— ВІН НАЛІТАТИМЕ РЕГУЛЯРНО, ЯК ВЕЛИКОБУРІ, АЛЕ З МЕНШОЮ ПЕРІОДИЧНІСТЮ. ВИ ПРИРЕЧЕНІ.

— І щоразу трансформуватиме паршменів. А хіба немає способу його спинити?

— НІ.

Далінар заплющив очі. Саме цього він і боявся. Його армія розгромила паршенді, це так. Але на тлі всього, що насувалося, то була крапля в морі — незабаром перед ним постануть сотні тисяч ворогів.

У решті країн його не слухали. Князь зумів сконтактувати телестилеграфом з імператором Азіру (там після Сетових відвідин вибрали нового, бо починати війну за престол навіть не думали — адже вона потребувала б забагато паперової роботи). Той запросив Далінара зробити йому офіційний візит, але отриману інформацію явно вважав за маячню божевільного. Холін і не підозрював, що поголоски про його безумство розійшлися так далеко. А втім, на такі попередження не зважали б у кожному разі — адже божевіллям був сам їхній зміст. Буря, яка налетить не з того боку? Паршмени, що обернуться Спустошувачами?

На позір схильність дослу́хатися виявив лише Тараванджіан — король Харбранта, а віднедавна начебто і Я-Кеведу. Нехай благословлять його Вісники! Може, хоч він принесе тим багатостраждальним краям трохи миру. Далінар запросив детальнішу інформацію щодо того, яким чином він посів тамтешній престол, оскільки за попередніми даними, це сталося суто за збігом обставин. Хай там як, а вдіяти Тараванджіан міг небагато — бо й королем був усього без тижня день, і королівство лежало в руїнах.

А на додачу з Холінара неждано-негадано телестилеграфували про заворушення — але поки що також без конкретики. Або взяти чутки про якусь пошесть на Чистозері? Грім і блискавка, на що перетворився світ!

З усім цим треба буде щось робити.

Далінар знову глянув у небо.

— Мені веліли відродити Променистих лицарів. Але щоб їх очолити, я маю долучитися до їхніх лав.

У безхмарних небесах загуркотів далекий грім.

— Важить життя, а не смерть! Важить сила, а не слабкість! Важить шлях, а не прибуття! — гукнув Далінар.

— Я ОКРАЄЦЬ САМОГО ВСЕМОГУТНЬОГО! ПРАРОДИТЕЛЬ БУР! — пролунав гнівний голос. — І НЕ ДОЗВОЛЮ УТВОРИТИ ІЗ СОБОЮ ЗВ’ЯЗОК, ПОКЛИКАНИЙ УБИТИ МЕНЕ!

— Мені не обійтися без тебе, — відказав Далінар. — Хай що ти зробив. Мостонавідник згадував про обітниці й про те, що всі ордени відрізнялися. Перший ідеал однаковий, а далі кожен орден потребує власних, неповторних Слів.

Розкот грому, який пролунав… наче виклик. Невже Далінар набув здатності тлумачити грім?

Холін грав у небезпечну гру — мав справу з чимось первозданним і непізнаним, яке активно намагалося вбити його і все його військо.

— На щастя, — повів далі князь, — друга обітниця мені відома й без підказок. Прародителю бур, я не розділятиму, а єднатиму — згуртую людей.

Грім стих. Далінар стояв сам-один, очікувально вдивляючись у небеса.

— ГАРАЗД, — сказав нарешті Прародитель бур. — ЦІ СЛОВА ПРИЙНЯТІ.

Далінар усміхнувся.

— Я НЕ СТАНУ ДЛЯ ТЕБЕ ЗВИЧАЙНИМ МЕЧЕМ, — попередив його Прародитель бур. — НЕ З’ЯВЛЯТИМУСЬ ЗА ПЕРШИМ ПОКЛИКОМ, І ТОБІ ДОВЕДЕТЬСЯ ПОЗБУТИСЯ ТОГО СВОГО… СТРАХОВИСЬКА. ТИ БУДЕШ ПРОМЕНИСТИМ БЕЗ СКОЛКІВ.

— Хай буде так, — відказав Холін, прикликаючи Сколкозбройця.

Щойно той з’явився, як у Далінаровій свідомості розлігся крик. Князь відкинув меча, наче той був муреною, що вкусила — і крики негайно стихли.

Зброя, брязнувши, впала додолу. Теоретично розірвання зв’язку зі Зброєю було непростим процесом, який вимагав концентрації і доторку до самоцвіту — але цього разу все відбулося миттєво. І князь це відчув.

— Що означало останнє з моїх видінь? — запитав Далінар. — Сьогоднішнє, ранкове? Коли навіть бурі не було?

— СЬОГОДНІ ВРАНЦІ Я НЕ ПОСИЛАВ ТОБІ ВИДІНЬ.

— Але ж я його бачив — там були світло й тепло.

— ЗВИЧАЙНИЙ СОН. ДО НЬОГО НЕПРИЧЕТНІ НІ Я, НІ БОГИ.

Отакої. А він був ладен заприсягтися, що відчуття було достоту як у візіях, коли не сильніше.

— ЙДИ, ВИКОВУВАЧУ УЗ, — промовив Прародитель бур. — ВЕДИ СВІЙ ПРИСМЕРТНИЙ НАРОД ДО ПОГИБЕЛІ. ОДІОЗУМ ПОДОЛАВ САМОГО ВСЕМОГУТНЬОГО. А ТИ ПРОТИ НЬОГО — НІКЧЕМА.

— Якщо Всемогутній справді виявився смертним, — заперечив на це князь, — то вбити можна й Одіозума. Я знайду, як це зробити. У видіннях ішлося про виклик і представника-«чемпіона». Тобі щось відомо про це?

Єдиною відповіддю небес став розкот беззмістовного грому. Що ж, він іще матиме нагоду розпитати докладніше.

Далінар спустився з даху Урітіру і знову опинився на сходах, які вели до кімнати, що займала у вежі майже весь верхній поверх. Її заливало світло, яке проникало крізь засклені вікна. Вони подекуди виходили на схід — і то не маючи ні укріплених рам, ні віконниць. Подекуди виднілися патьоки крєму, але як ті шибки переживали великобурі, залишалося загадкою.

В кімнаті стриміло кільце з десяти невисоких колон, а ще одна здіймалася по центру.

— Ну що? — спитав, обертаючись, Каладін, який саме оглядав одну з них.

А за-за іншої колони