Лев Толстой - Війна і мир

палає від бажання познайомитися з князем Ауерспер-гом". Одне слово, ці добродії, недарма гасконці, так закидають Ауерсперга прекрасними словами, його так зачаровує ця так швидко встановлена інтимність з французькими маршалами, так засліплює споглядання Мюратової мантії та його страусових пір'їн, qu'il n'y voit que du feu, et oublie celui qu'il devait faire, faire sur l'ennemi1. (Незважаючи на жвавість своєї розповіді, Білібін не забув зробити паузу після цього mot, щоб дати час оцінити його.) Французький батальйон вбігає в tête de pont, забивають гармати, і міст взято. Ні, але що найкраще,— говорив він далі, заспокоюючись у своєму хвилюванні чарівністю власного оповідання,— це те, що сержант, приставлений до тієї гармати, за сигналом якої мали запалювати міни й висаджувати в повітря міст, сержант цей, побачивши, що французькі війська біжать на міст, хотів уже стріляти, та Ланн одвів його руку. Сержант, який, видно, був розумніший за свого генерала, підходить до Ауерсперга й каже: "Князю, вас обдурюють, он французи!" Мюрат бачить, що справу програно, якщо дати говорити сержантові. Він з удаваним подивом (справжній гасконець) звертається до Ауерсперга: "Я не впізнаю такої хваленої в світі австрійської дисципліни,— каже він,— і ви дозволяєте так розмовляти з вами нижчому чинові!" C'est génial. Le prince d'Auersperg se pique d'honneur et fait mettre le sergent aux arrêts. Non, mais avouez que c'est charmant toute cette histoire du pont de Thabor. Ce n'est ni bêtise, ni lâcheté...2

— C'est trahison peut-être3,—сказав князь Андрій, виразно уявляючи собі сірі шинелі, рани, пороховий дим, звуки пальби і славу, що чекає його.

— Non plus. Cela met la cour dans de trop mauvais draps,— продовжував Білібін.— Ce n'est ni trahison, ni lâcheté, ni bêtise; c'est comme à Ulm...— Він неначе замислився, шукаючи вислову:— c'est... c'est du Mack. Nous sommes mackés*,— закінчив він, почуваючи, що він сказав un mot, і свіже mot, таке mot, яке повторюватиметься.

Зібрані доти брижі на лобі швидко розпустилися на знак задоволення, і він, трошки усміхаючись, став розглядати свої нігті.

— Куди ви? — сказав він раптом, звертаючись до князя Андрія, який встав і попростував до своєї кімнати.

— Я їду.

1 що він бачить лише їх вогонь і забуває про свій, про той, який він зобов'язаний був відкрити проти ворога.

2 Це геніально. Князь Ауерсперг ображається й наказує заарештувати сержанта. Ні, погодьтеся, що це чудово, уся ця історія з мостом. Це не то що дурість,— не то що підлість...

3 — Може, зрада,

4 — Також ні. Це ставить двір у занадто погане становище. Це ні зрада, ні підлість, ні дурість; це як при Ульмі, це... це маківщина. Ми обмацалися.

— Куди?

— В армію.

— Та ви ж хотіли побути ще два дні?

— А тепер я їду зараз.

І князь Андрій, зробивши розпорядження про від'їзд, пішов до своєї кімнати.

— Знаєте що, дорогий мій,— сказав Білібін, входячи до нього в кімнату.— Я подумав про вас. Чого ви поїдете?

І на доказ незаперечності цього доводу всі брижі збігли з його обличчя.

Князь Андрій запитливо подивився на свого співрозмовника і нічого не відповів.

— Чого ви поїдете? Я знаю, ви думаєте, що ваш обов'язок — мчати в армію тепер, коли армія в небезпеці. Я це розумію, mon cher, c'est de l'héroïsme

— Анітрохи,— сказав князь Андрій.

— Але ви un philosophe2, будьте ж ним до кінця, подивіться на речі з другого боку, і ви побачите, що ваш обов'язок, навпаки, берегти себе. Полишіть це на інших, які ні на що більш не здатні... Вам не наказано приїжджати назад, і звідси вас не відпустили; отже, ви можете зостатись і їхати з нами, куди нас поведе наша нещасна доля. Кажуть, їдуть до Ольмюца. А Оль-мюц дуже миле місто. І ми з вами разом спокійно поїдемо в моїй колясці.

— Перестаньте жартувати, Білібін,— сказав Волконський.

— Я кажу вам щиро і дружньо. Розсудіть. Куди й чого ви поїдете тепер, коли ви можете зоставатися тут? Вас чекає одно з двох (він зібрав шкіру над лівою скронею) : або не доїдете до армії і мир буде укладено, або поразка й сором з усією куту-зовською армією.

І Білібін розпустив шкіру, почуваючи, що дилема його невідпорна.

— Цього я не можу розсудити,— холодно сказав князь Андрій, а подумав: "їду для того, щоб врятувати армію".

— Mon cher, vous êtes un héros 3,— сказав Білібін.

XIII

Тієї ж ночі, відкланявшись військовому міністрові, Волконський їхав до армії, сам не знаючи, де він знайде її, і побоюючись, щоб по дорозі до Кремса його не перехопили французи.

У Брюнні все придворне населення збиралося, і вже відправлялися вантажі в Ольмюц. Біля Ецельсдорфа князь Андрій ви

1 Мій дорогий, це героїзм.

2 філософ,

3 — Мій дорогий, ви — герой.

їхав на шлях, що ним, страшенно поспішаючи і в страшенному безладді, рухалась російська армія. Шлях був так забитий повозками, що неможливо було їхати в