Кері Блек - Секрети родини Бенет, Кері Блек

Бути наставником це бути мудрим покровителем, впевненим тренером та вірним другом. Це о шостій ранку читала в правилах наставника, які мені люб’язно скинув на браслет Артур Грін. О шостій, Хаос його побери, ранку. 

Третім курсом я захоплювалась. Вони були сильні, розумні, уважні, але я бачила їх іншу сторону. Це вольові, прискіпливі, незалежні та поза академією занадто самовпевнені. 

І саме мені Доля подарувала наставництво над цим курсом. Сьогодні в мене пройде перше позакласне занятя в ролі наставниці. Воно відбувається двічі на тиждень в вівторок та в суботу. 

Мій телефон завібрував та висвітлити ім‘я Роуз Бенет. 

- Привіт бабусю, - голос мій був хриплим, а що можна ще хотіти о шостій ранку. 

- Хаос тебе побери, відьма ти паршива, в яку Смерть його знає задницю ти поклала свій телефон? - таке я чула від неї вперше. Роуз Бенет зі своєрідним характером, і може дати добрячих стусанів у своїх словах, але зараз вона була не просто зла, вона була розлючена та готовою вбивати. 

- Розрядився, - лиш відповіді їй. 

Хвилинна пауза. Я навіть глянула на телефон чи не роз’єднало, але напевно це бабуся заспокоюється. 

- Не можна так, - фиркнула вона у слухавку. - Я хвилювалась. 

- Знаю, - винувато промовила. - Тобі щось термінове, а то я на тренування хочу встигнути.

- Тренування? - в її голосі почула похвалу. - Я лиш хотіла попросити, щоб ти взяла на наступний місяць вихідні та приїхала додому. 

- Звісно, я приїду на твій юбілей, - посміхнулась їй. 

З тих пір, як я в п’ятнадцять покинула маму та переїхала до бабусі ми святкуємо дні народження разом. Купляємо якесь дороге вино на останні гроші та сидимо їмо смачну піцу обговорюючи усе на світі. 

- І дзвони мені, - по наставницьки промовила вона. 

Я планувала отримати зарплатню та частину відкласти на подарунок бабусі. Вона заслуговувала на щось приємне за все, що зробила для мене. Коли мене вигнали з академії та мій магазин згорів з усіма вкладами я залишилась з великими боргами, які по цей день ми виплачуємо з бабусею разом. І я знаю, що пожежа була не випадковою. Батьки мого тодішнього нареченого звинуватили мене у його смерті та підпалили мій магазин. Дякуючи Долі чи Смерті мені вдалось вижити. І вони не помилились проклятя на моїй сім‘ї дуже сильне, я сподівалась справжнє кохання подолає його, але так буває тільки у книжках. Вся моя рідня чорні вдови. Як тільки кохання наших чоловіків проявляється вони помирають, залишаючи нас горювати над їх могилами. Що я, що мама, що бабуся втрачали коханих по декілька разів. Звісно таке як інтим без обов’язків та почуттів час від часу я практикувала, але хочеться тепла хочеться кохання. 

- Сьогодні краще, викладачко Бенет, - промовив голос Майкла та витяг мене з сумних думок. 

Я пробігла три кола на рівні з третім курсом і ні разу навіть не зупинилась. 

- То може станемо в пари, - посміхнулась йому крокуючи на місці та благально заглянула у сірі очі. 

- Не сьогодні, - помотав він головою. 

Як і Артур він запропонував мені сидіти на лавці біля входу. І як мені розвивати магію? Хоча один спосіб в мене є і його я збиралась застосувати. 

Занятя сьогодні були у першого курсу, в них була тільки теорія, тому мій голос трохи сів.

З якимось боязким почуттям всередині я чекала на позакласне заняття з новими підопічними. Моя інтуїція мене ніколи не підводила. 

Зайшовши в аудиторію побачила п’ятнадцять пар здивованих очей. Вони очікували, що зайде Майкл, а не та хто менше двох тижнів назад танцювала з ними на столах. 

- Вітаю третій курс, - сперлась я на стіл в аудиторії, де стільців було більше чим учнів. 

Вони переглянулися та скоріше за все очікували, що я зараз скажу щось на кшталт «Це жарт», або «З першим квітня», ага в середині вересня. 

- Скільки захвату бачу в очах, - обдивилась їх кислі, наче лимон обличчя.

- Викладач Арден відмовився від нас? - з ноткою образи запитала Ліліана Нокс. 

- Я ж казала, що засновник ордену не матиме на нас час, - незадоволено склала руки Олівія. 

- Може він через тебе й відмовився, - фиркнув Ян Теренс. 

Скільки любові в цієї парочки. Дивно, ще два тижні тому вони були близькі. Навіть цікаво стало чому Майкл міг відмовитись через Олівію, адже Ян це не просто так сказав. 

- Замовкни Теренс, - відмахнулась дівчина. 

- Досі ображаєшся, що викладач Арден взяв мене у команду, а не тебе? - жалісливо глянув на свою одногрупницю студент Теренс. 

На мене ж вони зовсім не звертали уваги. Що було вельми дивним, адже уїдливі коментарі на моїх заняттях вони тримали при собі, а тут їх прям не зупинити. 

- Досить вам! - крикнув один з братів Тонкан. 

Джун Тонкан мав більш пухнасте волосся, світлішого відтінку та трохи вищий за свого брата Хуна. Брати були схожі м’язистим тілом, виразними вилицями, тонкими лініями очей та смаглявою шкірою, але водночас різні. Головне що їх відрізняло від студентів любов до хутра. Особливо на тренуваннях, коли всі були в спортивних костюмах, ці двоє одягали хутряні штані. Але академія славиться студентами з усіх куточків світу, тому ніхто на це навіть уваги не звертав.