Поліна Ендрі - Мама для Зефірки, Поліна Ендрі

- Смачно. Але мало, - ніби знатний експерт з десертів, видала з осудом малеча, по-господарськи відсуваючи від себе велику піалу на високій ніжці.

Арина засміялася, побачивши, як округлилися очі чоловіка. Примруживши очі, він глянув на дівчину.

- Хочеш я віддам тобі свій десерт? - Запропонувала Аріна свій так і нечіпаний шоколадний мус.

- А ти не будеш?

– Ні.

- Так, Зефірко, - чоловік перехопив ніжку піали на півдорозі, обережно відсуваючи убік. - Ти забула, про що ми домовлялися? - його голос набув суворих батьківських ноток. - Якщо багато з'їж солодкого, потім заболить животик і будуть свербіти ручки. Їй не можна багато, - наприкінці трохи тихіше нагадав чоловік, звертаючись до Аріни.

- Вибач, я забула, - Арина зніяковіло прикусила губу і відвела очі. Було видно, що їй стало ніяково, і чоловік уже хотів заговорити про щось інше, але вона випередила його. - А ти, диво, у десерті вся, - дівчина засміялася. - Іди сюди, витру.

- Ой, - Злата прикрила ручками рота і обернулася на всі боки. - Я не класива, так?

- Злато, перестань, - дорікнув дочку чоловік. – Арина ж допомогти хоче. Давай підійди до неї.

Малеча зістрибнула з стільця і ​​підійшла до Аріни. Дівчина взяла серветку і почала витирати замазане солодощами личко. Дівчинка кривилася, але стійко витерпіла, а потім знову сіла на стілець поруч із батьком.

- Ну, - почала вона, - я хочу в кінотеатл, тату.

Арина дзвінко засміялася, а чоловік широко розплющив очі від подиву. Хоча, він сам пообіцяв Златі провести з нею цілий день. Тож тут уже без варіантів. Та й любив він її надто сильно, щоб обмежувати свою красуню-дочку, яка раз у раз тягала його по парках, магазинах за новими сукнями і ось нарешті, їй захотілося в лялькове кафе.

- Я зовсім не проти, а ти що скажеш? - Арина звернулася до чоловіка, але тут за стіл опустилася молода жінка в чорній сукні трохи вище коліна, норковій шубі та темних рукавичках. Незнайомка поклала руки на столі перед собою. Чоловік закотив очі. Звичайно, він одразу впізнав її. З'явилася, не запорошилася.

- Кіро, не псуй нам відпочинок, будь ласка, - приречено попросив він свою колишню. Він розумів, що це марно і сказав це швидше на автоматі, ніж усвідомлено. - Поговоримо пізніше.

- Я хотіла зібрати свої речі, приїхала, а тебе немає, - дівчина надто награно дивувалася. - Ліза мені сказала, що ви поїхали гуляти, і я вирішила заглянути до улюбленого лялькового кафе Злати, а ви тут, - помітивши за столом ще одну дівчину, Кіра зупинилася і, піднявши брови, застигла.

Незграбна пауза здавалося охопила всіх, електризуючи повітря навколо.

- Зефірко, іди пограйся з іншими дітками, - відсторонено сказав чоловік, раптом відчувши недобре.

- Але там уже заблали мою улюблену гойдалку-конячку, ьа!

- Тоді покатайся поки що на гірці, а потім підемо на конячку.

- Ну добле.

Дівчинка хоч і з небажанням зістрибнула, але швидко забула про своє невдоволення, побігши в бік облаштованого майданчика, де грали інші діти.

- Арина, - дівчина за столом перша порушила незручну тишу, простягнувши Кірі руку, але та не поспішала її тиснути, застигши. - Приємно познайомитися.

- Аріна... - приголомшено видихнула брюнетка. - Боже. Досить молода і схожа на...

- Кіро! - Чоловік різко обсмикнув дівчину і відразу зменшив тон, розуміючи, що перегнув: - Давай, відійдемо на пару слів.

Підвівшись, він схопив за лікоть нерухому дівчину, потягнувши її за собою. Дівчина не чинила опір, дозволивши потягнути себе як ляльку, хоча її очі все ще були спрямовані на Арину, а на обличчі відображався шок.

Відвівши її трохи убік, Кирило зло заграв жовнами, не поспішаючи відпускати її руку.

- Що ти влаштувала? - зашипів чоловік їй в обличчя.

Дівчина повільно перевела очі від Арини і тільки зараз здавалося прийшла до тями.

- Чому ти не дав мені домовити? - Запитала вона. - Вона має знати правду! І те, що тобі насправді від неї потрібно, - дівчина вражено видихнула.

- Досить, - процідив чоловік і, потягнувшись у кишеню, дістав гаманець, а звідти золоту карту, сунувши їй у руку. - Ось, це тобі. Пінкод тобі відомий, він не змінився. Іди провітрися, тут сума достатня, можеш витрачати скільки захочеш. Поговоримо ввечері.

- Ах, ось як ти заговорив, - на обличчі брюнетки відобразилася крива посмішка. - Раніше сам кликав мене до себе, а зараз готовий віддати всі гроші світу, аби я пішла. Чи ти все-таки хочеш, щоб я купила щось гаряче і приїхала до тебе скрасити твій вечір?

- Не кажи нісенітниці, - сказав чоловік.

- Мені здається, твоя Аріна нервує. Ревнує чи що? - брюнетка з цікавістю подивилася на столик, де сиділа Арина, яка нервово постукувала пальцями по столу і заглядала в телефон, зрідка щось друкуючи, але наступної миті раптом звела очі. - Може, нам варто перевірити? - сказала Кіра і її очі раптово з хитрістю блиснули. Вона підняла долоню, загравши пальцями по його краватці, і раптом смикнула чоловіка на себе, вп'явшись поцілунком у його губи.

Чоловік сторопів, а тому не відразу відреагував, простоявши так не надто довго, щоб дозволити їй поглибити поцілунок, але достатньо, щоб збоку ця дія здалася взаємною.

- Ти що твориш? - зашипів він, відірвавшись від неї.

Брюнетка єхидно посміхнулася.

- А що, любий мій, тобі не сподобалося?

- Я ж просив не називати мене так, - здавшись, попросив чоловік, стираючи з губ помаду.

- Просто дещо перевірити хотіла. І схоже дуже вдало, - очі дівчини з веселощами кинулися за його спину.

Чоловік похитав головою.

- Краще йди, Кіро.

- Я піду... А ось твоя ненаглядна схоже мене випередила.

– Що? - Чоловік обернувся, побачивши, що Аріни за столиком немає, а з боку входу раптом пролунав дзвіночок. Він встиг зловити поглядом тільки завиток світлого волосся, зрозумівши, що дівчина щойно прошмигнула за двері. - Ось чорт!

Чоловік кинувся за нею, вибігаючи надвір.

- Аріна! Арино, стривай!

Ось тільки дівчини вже ніде не було видно.