Ніколь Кові - Особливо небезпечний , Ніколь Кові

СОФІ КЕРР

Після важкої нічної зміни, сварки з Тернером і нежитю, я нарешті приходжу додому і практично одразу лягаю у ліжко. Мої думки ще якийсь час кружляють навколо розмови з містером Тернером. Він дав мені два дні, щоб я відмовила Кемерона боротись за бізнес. Вчорашній день тільки погіршив ситуацію і тепер я роздумую над наслідками. Стіва засудять до десяти років увʼязнення. Не впевнена що це справедливо.

Він звісно заслуговує покарання за те що зробив і я навіть вдячна в якійсь мірі за це Тернеру старшому, проте десять років... це занадто?

Матір збожеволіє. Вона знайде мене одразу ж, як суддя скаже про свій вирок. І що вона зробить? Вона не вбʼє мене, але... її фантазія розвинена настільки, що вона однозначно знайде певні способи, аби знищити моє життя. Певно спочатку домовиться про моє відрахування у Святій Марії, потім про моє звільнення і авжеж про те, щоб я більше ніколи не змогла десь влаштуватись на роботу. Вона буде перетворювати моє життя на злидні.

Це лякає...

Та все ж, я засинаю, бо втома бере своє і прокидаюсь близько пʼятої вечора від страшенного кашлю. Щось здавлює горло і я буквально не маю чим дихати.

Я схоплююсь з подушки і зайнявши сидяче положення врешті долаю напад харкотиння та намагаюсь вдихнути. Моїх сил вистачає лише на те аби прикрити очі і зконцентруватись.

Біль у потилиці і скронях схожий на мігрень, а ніс майже не дихає. Легені болять і я підозрюю, що вже довгий час кашляла уві сні.

Страшенна слабкість, біль десь у нирках, паморочиться голова і дуже холодно.

Чорт, я однозначно захворіла.

Вчорашня прогулянка з Норбботену до Паялу таки далась взнаки.

Тож, сьогодні я вже маю боротись не з заметіллю, а з хворобою. Чудово.

Та все ж сил встати я не мала. За вікном було вже темно, тому я увімкнула лампу на тумбочці біля ліжка і взяла в руки телефон.

Я збиралась написати Інес, щоб подзвонила мені, щойно зможе, та замість того натрапила на нове вхідне повідомлення.

Воно було від невідомого номера, що трохи мене збентежило.

Я вже отримувала анонімні листи з погрозами, щоправда потім виявилось що це Інес, та зрештою... чого мені боятись коли я вже помираю від застуди?

Я натиснула на повідомлення і здивовано підняла брови. Гаразд, хай так.

«Зʼявись у відділення поліції Норбботену, інакше я приведу тебе сюди за волосся і всеодно змушу зізнатись що всі твої історії згвалтування повна маячня!»

Не те щоб це було неочікувано, та все ж не дуже приємно.

Гаразд, мамо. Дякую за нагадування, що ти можеш мене вбити, але у відділку ти мене не дочекаєшся. Власне тому що я можу не дожити до ранку.

Тож, я все ж пишу повідомлення Інес.

Ще один напад кашлю і я вмощуюсь зручніше на подушку, закутуюсь у ковдру та провалююсь в сон.

_______

КЕМЕРОН ТЕРНЕР

Мій телефон вібрує на тумбочці біля ліжка. Я кілька разів скидаю виклик, а потім таки підношу його до вуха.

-Слухаю.-гарчу я.

-Кем, це терміново, дещо сталось.-каже Шелбі і мене вже дратує його голос. Зараз шоста вечора, а після розриву з Софі я і так майже не сплю. Сьогодні один з тих днів, коли втома все ж мене здола і я б хотів виспатись.

-Ти помер?-запитав я і Шелбі здивовано пирснув в слухавку.

-Ні.-відповів він ніби це очевидно.

-Тебе арештували?-запитав я і друг знову гаркнув.

-Ні.

-Тебе збираються катувати?

-Ні, Кем!-вже гучніше каже Шелбі і я зітхаю.

-Тоді це не терміново. Передзвони мені завтра.-бурмочу я і вже хочу скинути виклик, та Шелбі чітко і дуже гучно заявляє, чому дзвонив і від цього серце ледь не падає в пʼяти.

-Софі захворіла. Інес зараз з нею. В неї сильна лихоманка.

Я підриваюсь з місця і зводжу брови. Відкинувши ковдру, я вже натягую спортивні штани, що лежать на підлозі. Я не надто турбуюсь про порядок, коли тут немає Керр.

-Що сталось?-нерозбірливо бурчу я, але Шелбі розуміє, що я хочу подробиць.

-Нещодавно вона надіслала Інес повідомлення, з проханням подзвонити. Інес подзвонила, але Софі не відповідала. Я відвіз її до Керр і ми знайшли Софі непритомну. Її лихоманить і вона марить. Інес щойно викликала швидку.

-Я зараз буду.-сказав я, не роздумуючи і хлопець мугикнув, та відключився.

Чорт, Кем, це ти винен! Я знав що не треба було вчора дозволяти їй йти самій до Паялу під страшною заметіллю. Це якесь звірство, чому я так вчинив?

Я швидко вмився і почистив зуби, а потім натягнув першу кофту, яка мені трапилась і вибіг на вулицю.

Вскочивши в машину, я ледь проїхав по засніженому подвірʼю і нарешті вирвався на дорогу.

Жодної автівки з обох боків руху не було, бо ніхто не наважувався виїхати в таку погоду. Хіба що самогубець, або... або повний ідіот у відчаї. І ним був я.

Якщо з Софі щось станеться, я ніколи не пробачу собі цього. Скоріше вистрілю собі в голову, ніж переживу це.

Я сильніше стискав руль, намагаючись заспокоїтись, та усе марно. Думки про наш учорашній секс, про те, як я дозволив їй піти, а потім коли врешті почув, що не потрібен Керр... це стає зовсім невагомим, коли дізнаєшся, що пташці погано. І я ненавиджу себе, бо знаю, точно знаю, що це через мене.

Від хвилювання я навіть забув вдягти куртку, та це мене хвилює в останню чергу.

Я намагаюсь їхати якомога швидше. Хочу побачити Керр, почути що вона дихає. Хочу обійняти її, поцілувати, зігріти. Вилікувати її своїми обіймати, або віддати серце, аби вона тільки жила.

Коли я нарешті на всій швидкості звернув до крихітної квартири в Паялі, машина сама зупинилась, не в змозі здолати сніг на підʼїздній доріжці.

Та я не турбувався про це. Вискочив з авто і залетів у квартиру як вихор. Шелбі стояв, спершись на дверну коробку плечем. Одною рукою він безперестанку крутив телефон, а іншою тримався за підборіддя. Щойно двері скрипнули, як він обернувся і в коридор вилетіла злякана Інес.