Уляна Пас - Заміж за незнайомця, Уляна Пас

На порозі квартири нас уже чекав Арчі. Привітно завиляв хвостом, але я так і не наважилася його зачепити. Можливо, з часом, коли ми трохи звикнемо один до одного. 

Не прощаючись, відправилася у свою кімнату і, переодягнувшись, завалилася спати. Цей день був занадто довгим, хоча сумніваюся, що завтрашній  буде відрізнятися від попереднього. 

Наступного ранку прокидаюся ще до дзвінка будильника. Швидко приймаю душ, сподіваючись, що Дем'ян ще спить, і вдягаюся у ванній кімнаті. Арчі в квартирі немає і я сподіваюся, що, можливо, він спить поряд зі своїм господарем.

Вмикаю кавоварку та дістаю продукти з холодильника. Поки готую бутерброди, чую, як гримають вхідні двері і вже за кілька секунд поряд з моїми ногами сідає Арчі та дивиться голодними очима знизу вгору. 

Та це не єдиний сюрприз цього ранку. Після Арчі на кухні з'являється і його господар. У мене дар мови зникає, коли оглядаю свого чоловіка з голови до ніг. У темному спортивному костюмі, з скуйовдженим волоссям та навушниками у вухах він здається таким… 

- Привіт! Сніданок готуєш? - Дем'ян усміхається і хапає зі столу шматок сиру та закидає собі до рота. Я ж уважно слідкую за його діями і відчуваю, як серце піднімається кудись до горла. Це просто знущання якесь, чесне слово! 

- Угум! А ти... де був? - намагаюся розгладити власну збентеженість.

- Бігав, колючко, - Дем'ян підморгує мені і прямує у бік виходу з кухні. - Зроби й мені кілька бутербродів. І ще... Арчі голодний!

Хочеться кинути цим бутербродом йому в спину! Ну справді! Та він просто знущається з мене! 

Як би там не було, собаку доводиться погодувати, тому що бачити його голодний погляд - вище моїх сил. Насипаю корм у миску, а в сусідню - воду. Арчі радісно поїдає усе, що я йому дала, а в мене усмішка на пів обличчя. Можливо, з цим псом у мене є шанс подружитися, а от з його власником...

Снідаємо мовчки. Дем'ян повернувся на кухню через двадцять хвилин, явно після душу, тому що волосся все ще було мокрим. В світлих джинсах і футболці він явно не походив на крутого директора, але наскільки я знала, мій чоловік працював в одному з філіалів власної компанії. 

- Які плани на сьогодні? - запитав, коли ми разом зайшли в ліфт.

- У мене перший день практики, - спокійно відповідаю. - В "Імперіал Груп". Чув про таку?

- Чув, звісно. Тобі пощастило. Компанія дійсно крута, - начебто щиро порадів за мене Дем'ян. 

- Сама знаю! - задоволено протягую і ми разом виходимо на першому поверсі. 

Сухо прощаємося біля своїх автомобілів і розміщуємося кожен у своєму. Ще зранку Дем'ян вручив мені в'язку ключів від своєї квартири і тепер вони покоїлися у недрах моєї сумки. 

Для першого дня практики в такій великій компанії я спеціально одягнула темну спідницю та білу блузку. Волосся зібрала у хвіст, щоб  не заважало, а на ноги взула туфлі на високих підборах. 

Прямуючи у відділ кадрів, зацікавлено розглядала офісних працівників і мріяла, що колись також працюватиму в такій величезній компанії. 

У відділі кадрів мене прийняли доволі тепло і запевнили, що тут я знайду своє місце. Я в цьому навіть не сумнівалася. Тільки от спочатку на мене чекала зустріч з директором, котрий і визначить мій подальший обсяг роботи. 

Піднімаючись ліфтом на двадцять п'ятий поверх величезного бізнес-центру, вже уявляла, що директор - це милий дядечко, років п'ятдесяти, схожий на мого батька. Пожалкувала, що перед цим не порискала в інтернеті і не знайшла на нього інфу. Тільки от мені дійсно було не до цього. 

Секретар великого боса зустріла мене не надто привітно. Блондинка модельної зовнішності зі щонайменше третім розміром грудей оглянула мене так, наче я шматок лайна. 

- Доброго дня, я Юля! Мене відправили сюди з відділу кадрів. Я на практику прийшла, - намагаюся говорити привітно, але сама чудово розумію, що з цією дамою подругами нам не стати. 

- Дем'яна Вікторовича поки що немає, - сухо відповідає. - Можете почекати на диванчику. 

- Спа... - договорити так і не виходить, тому що кляте припущення накриває з головою.

Дем'ян Вікторович? Реально? В житті не повірю в подібний збіг обставин. Отже, мій любий чоловік усе знав! 

Міцно стискаю у руках теку з власним резюме і розумію, що скоро вона прилетить комусь поміж очі. 

Саме в цей час ліфт приїздить на цей поверх і мій коханий чоловік заходить у приймальню. Веселий такий, задоволений. Оглядає мене абсолютно нездивовано і ще й підморгує! 

Навіть не знаю, як вдалося не накинутись на нього просто посеред приймальні. Тільки от тріск власних зубів я відчула занадто добре, тому що стиснула їх доволі сильно. Занадто сильно... 

Схоже, комусь з нас після цієї співбесіди явно знадобиться стоматолог!