Тетяна Гуркало - Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало

— Це неможливо, — наполіг на своєму дракон і очі прикрив, щоб не бачити ненормального творця.

Ярослав у відповідь обізвав його нецензурними словами і розповів присутнім, у яких стосунках була мама дракона з мітлою, макакою та волохатим гобліном. Найбільше дракона чомусь вразив гоблін. Після гобліна він непристойно заіржав.

— Ах ти, гадина, — правильно оцінив сміх Ярослав. Знущається ж. — У мене проблеми, а ти іржеш як кінь. Ну, я тебе…

Мітли більше не було. Інших підручних засобів також. Тому Ярослав заліз на постамент і стукнув дракона ногою. Той припинив сміятися і подивився на нього з подивом. Досі бити його ногами ніхто не намагався.

— Дивно, — сказав дракон.

— Гаразд, я пішов за списом. Нікуди не відлітай, — сказав Ярослав, спускаючись із постаменту. У голові утворилася порожнеча, в яку періодично залітали дивні ідеї. Думати над своїми діями не хотілося.

— Меч підійде? — спитав дракон.

— Підійде, — вирішив Ярослав. Де можна знайти спис і як ним користуватись він не знав. У нього навіть коня знайомого не було. А незнайоми, навряд чи погодиться заради нього нападати на величезну крилату рептилію.

Дракон потоптався на своєму постаменті, помахав легенько крилами, вильнув хвостом і поряд із Ярославом з повітря вивалився меч. Довгий, вузький, злегка вигнутий, трохи схожий на потовстілу японську катану. Рукоятка була в третину клинка, переплетена різнокольоровими шнурами, що складаються в геометричні візерунки, в кінці звисали три червоні китички, більш доречні на дитячій шапці. Клинок такого ж кольору як дракон, з ледь помітним гравіюванням біля рукояті. Придивившись, Ярослав упізнав у гравіруванні пару драконів, що стояли один навпроти одного, розчепіривши крила.

— Хм, — оцінив Ярослав меч. Він щойно згадав, що з мечем поводитися вміє так само добре, як і з списом.

Згадка його не зупинила. Що йому якийсь спогад, коли на кону життя. Він схопився двома руками за рукоять і спробував мечем помахати. Меч у відповідь спробував полетіти у невідомі далі.

— Тяжкий, зараза. А на вигляд і не скажеш.

— Ти його неправильно тримаєш, — зауважив дракон.

— Начхати, — сказав Ярослав. — Він мені не потрібен. Мені потрібно щоб ти забрав свій камінчик.

— Це неможливо, — знову повторив дракон.

Ярослав у відповідь загарчав, зручніше перехопив меч і пішов на таран, цілячись вістрям у дракона.

Дракону бути ціллю не сподобалося, він спритно підстрибнув, дозволивши хлопцеві без шкоди перелетіти через постамент і з гуркотом приземлився назад. З постаменту полетів пил і дрібне сміття. Глядачі дружно ахнули, але розходитись не стали. Такі цікаві вистави, та ще й безкоштовно, трапляються нечасто.

Мечу Ярослав сподобався з першого погляду. Нічим іншим пояснити те що, що у процесі падіння він нічого собі не відрізав, було неможливо.

— Я Етль, — представився дракон, намилувавшись тим, як Ярослав, помацавши постраждалу фізіономію, намагався збагнути, як правильно тримати меч. Рукоять була надто довга. За неї зручно було б триматись удвох, у чотири руки, місця для рук вистачить. Одному триматися було незручно, меч весь час переважувало вперед, і він втикався у бруківку.

— Ярослав, — пропихкав у відповідь хлопець.

— Давай я дам тобі багато золота, і ти від мене відчепишся. Ти мені заважаєш думати.

— Ха, — сказав Ярослав. — Засунь своє золото знаєш куди? Мерцям золото ні до чого. А я обов'язково стану мерцем, якщо не позбудуся тієї гидоти, що випадково проковтнув.

— Не станеш. Ти не хотів, — сказав дракон.

— Так я тобі й повірив! — вирішив знову покричати Ярослав, меч він тримав, як косу, над приреченою до покосу травою. При цьому його трохи хилило праворуч, у напрямку важкого клинка.

— У тобі немає води! — гаркнув у відповідь дракон.

— Зате є вогонь, метал та дзеркало!

— Для вогню та металу Серце Вогню не смертельне! Просто марне! А дзеркало… — дракон затнувся і замислився. — Дзеркало ми не врахували.

— Ага! — невідомо чому зрадів Ярослав.— Кретини хвостаті!

— Чому ніхто не подумав про дзеркало? — здивувався дракон.

— Гади вогнедишні!

— Адже дзеркало відображає…

— Ящірки тупоголові!

— Якщо відобразити суть дракона…

— Опудало крилате!

— … то вийде…

— Птеродактиль недобитий!

— … той, що володіє тінню.

Дракон хитнувся вперед, опустив голову і, примруживши жовті очі, втупився в обличчя Ярославові.

Хлопець від несподіванки змахнув мечем, ледь не впавши на спину, і стукнув дракона лезом по носі.

Обидва здивовано заморгали.

— Ти неправильний, — сказав дракон.

— Я знаю, — не став сперечатися Ярослав, об драконову голову було дуже зручно спиратися.

— Дзеркало зі шматочків. Нерівне. Відбиває на всі боки. Металеве.

— Про це вже дехто здогадався, — вважав за потрібне повідомити Ярослав.

— Тінь з усіх боків. Як цікаво.

— Цікаво?!

— Не турбуйся. Тобі це нічим не загрожує. Головне не дроби дзеркало.

— Інакше?

— Станеш схожим на дракона. Люди перестануть тебе розуміти. Це погано.

— Люди взагалі не вміють розуміти кого б то не було.

— Ти помиляєшся.

Дракон струсив зі своєї голови меч, вивудив з повітря товстелезну книгу, подув на неї і простяг Ярославу.

— Читай. Можливо, зрозумієш. Завдатки ти маєш.

— Читати?! — Ярослав став задкувати від постаменту. Кінчик меча скреготів бруківкою, підстрибуючи на нерівностях. — Дякую, я вже начитався! Драконових казок, щоб гикалося їх авторам.

— Бажаючі чужої могутності заслуговують на покарання, — миролюбно промовив дракон. — Інакше світ звалиться.

— Да?! Під вагою бажань? Ваші ідіотські казки діти читають.

— До чого тут діти? — здивувався дракон. — Діти не підуть шукати могутності. Шукати підуть маги. Вже ходили, неодноразово. Отримали те, на що бажали приректи решту світу. Дуже ефективний спосіб навчання.