Тетяна Гуркало - Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало

Краса, загалом. Лаятися в такій обстановці суцільне задоволення.

Дракон сидів на своєму постаменті, накривши крилами голову. Можливо, спав. Або думав про долю світів. Хто зрозуміє цих драконів. Гарний. Чорний до синяви, величезний та неймовірно витончений. Різкі, ламані лінії, гострі кути та плавні, гнучкі переходи. Якби він був скульптурою, у творця такого шедевра відбою від клієнтів не було б. Шкода, що мало хто може побачити цю досконалість без її на те бажання.

— Агов, — сказав Ярослав.

Дракон не відреагував.

— Я звертаюся до тебе.

Навіть не ворухнувся. Скандал не розпочинався через небажання супротивника спілкуватися.

— Прокинься, громадино, справа є.

Біля протилежного від бібліотеки будинку зупинилося дрібне біляве дівчисько і стало з цікавістю спостерігати, як обірваний хлопець розмовляє з порожнім місцем. Божевільних вона раніше не зустрічала.

— Ти, ящірка-мутант, годі спати! — закричав Ярослав, запідозривши, що його дракон просто не почув.

До дівчинки приєдналися парочка старших хлопців і теж стали дивитися. Дракон, як і раніше, не реагував.

— Ну, гад, — оцінив його витримку Ярослав. — Використовуватимемо підручні засоби.

З підручних засобів знайшлося впущене кимось яблуко і мітла на довгій ручці, притулена до стіни бібліотеки.

Яблуко дракона не вразило, мабуть тому, що до нього не долетіло. Мітла виявилася дієвішою. Та й хто б не відреагував, якби його по філейній частині щосили стукнули немаленьким таким дрином, забезпеченим в якості обтяжувача пучком колючих гілок перетягнутих металевою смугою?

Дракон різко розкрив крила. Ярослава здуло з місця, протягло по землі і гарненько стукнуло об сходи бібліотеки. Глядачів побільшало. Народ, що проходив повз, запідозрив, що сьогодні дракон на місці, став придивлятися до постаменту, приділяючи малу частку уваги дивному хлопцеві, що стояв і матюкався.

— Гад, — закінчив Ярослав проходитися по рідні дракона і вирішив повернутися до конструктивного діалогу, тобто, до запланованого скандалу. — Я тільки-но вилікувався від пошкоджень. Навіщо мене кидати? Я тебе лише будив. У мене ваша річ.

Дракон схилив голову і, здається, посміхнувся. Багатообіцяюче.

— Витягни з мене свою погань, — якомога впевненіше чи попросив, чи наказав Ярослав, підвівшись на ноги.

— Яку погань? — зловісно промуркотів дракон.

Народ завмер у захопленні. Дракон був на місці. Голос із порожнечі переконав їх більше, ніж політ Ярослава.

— Серце вогню. Я його проковтнув випадково.

— Поверни туди, де взяв, — сказав дракон і втратив інтерес до Ярослава.

— Ось тупа гадина, — захопився хлопець.— Як я його поверну? Я його проковтнув. А цілителі кажуть, що нічого нема, вони його не бачать. Раптом він намертво у моєму організмі застряг?

— Поверни десь узяв, — повторився дракон.

— Поверну. Він мені потрібний як торішній сніг. Навіщо мені якийсь ненормальний вогонь? Від миша і то більше користі. Поверну, як ти його з мене витягнеш.

— Поверни на місце! — гаркнув дракон.

Діалог не лагодився.

— Ось тупий! Як я його тобі поверну? Я його проковтнув!

— Даремно, — зловісно сказав дракон.

— Як же ти мене дістав, — сказав Ярослав, підняв мітлу і пішов на другий захід. Він запідозрив, що дракон прокинувся в повному обсязі і тому до нього не доходять деякі слова.

Глядачі та дракон з однаковим інтересом спостерігали за його діями. Здається ні ті, ні інші не вірили, що хлопець наважиться вдарити дракона вдруге. Довелося їх переконати.

— Увв, — висловив своє ставлення до мітли Ярослав.

Зброя пробудження смачно впечаталася в драконів бік, прогнулась, вирвалася з рук хлопця і стукнула його в підборіддя. У голові задзвеніло.

— Гарр, — підтвердив його думку дракон, глибоко вдихнув і на видиху плюнув у Ярослава вогнем. Яскравий жовтогарячий потік беззвучно розплескався по бруківці. Глядачі дружно ахнули і притулилися до стін.

Від мітли не залишилося навіть попелу. Ярослав незрозуміло як опинився за сходами.

— Вона була не моя, — попередив хлопець.

Дракон ще раз плюнув.

— А сходи хто ремонтуватиме? — спитав Ярослав, помилувавшись на їхні оплавлені краї. Що він робить далеко від тих сходів, він не знав. Якось перенісся.

— Дивно, — сказав дракон і знову плюнув.

— О, і площу зіпсував, — тупо відзначив Ярослав, помилувавшись на кратер, що утворився на тому місці, де він щойно стояв. Цього разу йому вдалося вловити той момент, коли ноги самі по собі понесли його убік. — Досить плюватися. Забери свій камінчик, і я відстану. Інакше набридатиму вічно. Тобі місце проживання міняти доведеться. Навіщо тобі такі проблеми?

Дракон плюнув тричі поспіль.

Ярослав весело заскакав площею, розмірковуючи на абстрактні теми. Спочатку подумав про людину-павука, потім про кульові блискавки.

— Сильний маг, — відзначив дракон, підперши голову лапою.

— Творець, — навіщось представився Ярослав.

— А, — явно розчарувався дракон. — Творців убивати неможна. Шкода.

— Забери свій камінчик, — знову попросив Ярослав.

— Це неможливо. Він частина тебе, — байдуже озвався дракон.

— Я його нічим не поливав, — згадав хлопець про ритуал прив'язки до господаря.

— Впевнений? — поцікавився дракон.

— Я не проводив ритуал. Я його випадково проковтнув.

— Ти брав його руками, — меланхолійно сказав дракон і, здається, впав у депресію. А може просто задрімав. Фізіономія у нього не дуже виразна.

Ярослав хмикнув, уважно оглянув свої руки і зрозумів, що дракон має рацію. Перед тим, як чіпати артефакт, треба було промити руки після сеансу самолікування. На них і зараз залишалося буре лушпиння. Ідіотство якесь.

— Забери його! — закричав Ярослав, втративши залишки терпіння та здорового глузду. Він дуже добре пам'ятав, чим закінчилися драконові казки. Вмирати подібним чином через власну дурість не хотілося.