Мирослава Горностаєва - Атарінья

Феанаро, ножа тієї ж роботи та кольчугу

магтанової сталі. І поцілував його востаннє,

а він сказав, що завдяки мені він спізнав,

якою є любов батька до сина, і вдячний

мені за це – до кінця світу, і що він і в

Мандосі думатиме про мене, і це не дасть

згаснути його духу.

Зрештою він відірвав мене від себе, бо я не

хотів випускати його з обіймів назустріч

загибелі. Я не знав, що він зібрався робити,

адже всю зброю Майтімо віддав мені.

Аtarinya взяв Сильмарил, лице його

застигло, але не виказало болю. І наказав

мені сидіти на місці, і не йти за ним.

Але я таки пішов, скрадаючись за стрункою

постаттю в чорному оксамиті. Майтімо легко ступав по камінню, гордо звівши

голову… А попереду зяяла тріщина у скелястій поверхні, з якої виривався вогонь… І

я зрозумів, і в розпуці впав на гаряче каміння, а мій аtarinya підійшов до провалля, підняв до зірок лівицю з затисненим у ній Сильмарилом, викрикнув ім’я Феанаро, і

кинувся вниз.

Ельронд раптово обірвав розповідь. По непорушному обличчю Нерданель котилися

сльози, яких вона навіть не намагалась витерти.

- Що я наробив, - мовив гість з розпукою, - для чого я оповідав про це…

- Ні, я хотіла слухати, - заперечила жінка, - я хотіла… Отже так… Мій первістку, мій

Найстарший… Вояцька честь… О, моє дитя…

- Ви… - спитав Ельронд обережно, - ви хіба не знали, як…? Адже я оповів його воїнам, і багатьом іншим, і дехто з тих інших відплив на Захід…

- Я ж мало з ким говорила, - мовила Нерданель втомлено, - але ти не переймайся, любий гостю. Ці сльози полегшать мені душу – я заплакала вперше від Виходу

Нолдор. Ти любив мого Майтімо, ти був йому добрим сином, дитя моє. Тому я

любитиму тебе, як любила і люблю свого Тьєлпе. І любитиму твого брата, Ельроса, котрий був добрим сином для мого Макалауре… Він напевне загинув, твій близнюк, бо ти прибув сюди сам… Чи може, він не захотів повертатись?

- О, я оповім про це, - сказав Ельронд, відвернувши голову, щоб не дивитись, як його

співрозмовниця осушує очі білою хустинкою, - якщо ви захочете слухати далі цю

смутну повість.

45

- Говори, - сказала Нерданель, - я мушу знати…

- Я лежав, - вимовив Ельронд, - лежав на отих каменях до ранку. Це диво, що мене не

зжерла якась потороча, що втекла з розгромленого Ангбанду. Я не плакав – дух мій

взявся крижаною корою, в якій і перебуває нині. Тієї ночі вмер Ельронд, син

Еаренділя,

названий

син

Маедроса,

а

народився

той

Ельронд,

якого

знає

нині

Середзем’я.

Холодний

і

розважливий

мудрець

без

почуттів і серця. Сильний і

справедливий, сповнений спокою.

Ніхто не знав, чого коштував мені

той спокій.

Бо, лежачи на розпеченому камінні, я дав

Обітницю, закликавши в свідки сили

Світла і Тьми. Я дав Обітницю визволити

з Туманних Чертогів свого аtarinya, і всіх

Нолдор, чиї душі сущі у Мандосі, бо без

родичів і друзів Майтімо не буде

щасливим, а якщо вже визволяти – то

всіх, яке я маю право вибирати.

- О,

нерозумний

Нолдо,

-

прошепотіла Нерданель, - що ти

накоїв…

- Я все зробив вірно, нене, -

незворушно відповів Ельронд, -

ранком я зав’язав даровану мені

зброю в Маедросів плащ і повернувся до нашого табору, де і оповів Ерейніону, що

трапилось. Син Фіндекано заплакав, а я не міг вичавити з себе навіть сльозини. Мого

брата не було – між нами стояла стіна аvanire19. Однак – я вже говорив про отой

зв’язок, котрий поєднував нас. І я вирушив на те скелясте урвище, що стало берегом

моря.

Шукав я довго… Нарешті зустрів – але не брата, загін Ельдар з прибульців, котрі

обшукували місцевість, винищуючи ангбандських тварей. На мої питання вони відповіли, що

бачили якогось напівбожевільного Ельфа з арфою, котрий грав хвилям і вітру. Це було

більше схожим на Маглора – але потім я згадав обвуглену руку свого аtarinya і зітхнув.

Макалауре не зміг би нині грати хвилям і вітру… Отже – співця вже нема, єдиний Феанорінг, котрий мав ніжну душу, вирушив до Туманних Чертогів, ступивши вниз зі скелястого

урвища – у воду, не у вогонь. А на його арфі з золотими струнами грає мій брат, напівбожевільний від горя.

Ельронд підвівся, попрохав вибачення і швидко вийшов. За