Бекс Хоган - Острови шторму та смутку. Гадюка

— Люди просять про допомогу, та що зробить Король, коли мій батько нищить його Флотилію? Ось тут і прийде наш час.

— А ти впевнена, що Король справді прагне комусь допомагати?

Її цинізм нагадує мені про Клару, про її припущення, що Король дбає радше про себе, ніж про своїх підданих. Тож коли ми входимо у води Першого Острова, у мене всередині все стискається. Можливо, Ґрейс має слушність і Королю байдуже до того, що я йому скажу. Однак я повинна спробувати.

Де вирує життя, так це в місцевих портах. Торгувати сюди заходять великі й малі кораблі з усіх Островів, і сьогодні тут, як завжди, голці впасти ніде.

Перший Острів — а він саме так і називався, поки Король не охрестив його «Королівським Островом» — аніскілечки не схожий на решту п’ять Східних Островів. По-перше, він чи не учетверо більший, і загалом це надпотужний промисловий і густонаселений центр — таке собі пульсуюче серце, що живить весь організм. На обрії височать димоходи, і квітчастий дим з них свідчить, що міжусобиці не зачепили південний бік Острова, де розташовані фабрики — тож я спостерігаю за цим димом із деяким полегшенням. Знаючи ситуацію на решті Островів, я собі уявляла, що тут теж край усякій промисловості.

Перший Острів був єдиний, що його батько дозволив мені відвідати, а в цій частині мені пощастило аж двічі обійти ринки. Якщо забути про озброєний до зубів супровід, це було таке задоволення! І розлитий у повітрі аромат спецій та квітів, та й власне самі торговці, що уособлювали красу та розмаїття Островів.

Тоді було запросто визначити, хто звідки. У фермерів з Другого Острова від роботи на повітрі землисті обличчя — червоні і обвітрені, а острів’яни з Четвертого — чарівні, як і їхні квіти. На безкраїх рівнинах П’ятого розводили худобу блідолиці здоровані, чимось схожі на свою животину, у той час як мешканці Шостого Острова були такі ж грізні та міцні, як і скелі, які вони лупали. Острів’яни Третього завжди ховалися в тіні — й дотепер вони уникають базарів, воліючи передавати свій крам через посильних, а шкіра їхня темна-претемна, як і деревина, яку вони різьблять. Але сьогодні визначити походження людини за одним тільки кольором її шкіри — нереальна задача, адже люди століттями мандрували з місця на місце, закохувалися, одружувалися. Батько завжди казав, що така мішанина на руку вбивцям, котрі шастають собі невидимками, легко розчиняються у натовпі й ніколи нічим не виділяються. Я ж, навпаки, вбачала в цьому різномаїтті любов та повагу — вони єднали Острови чи не міцніше за океан.

Багато років тому Бронн намалював мені всі Острови, і тепер я в змозі відтворити унікальний рельєф кожного. Усі вони до певної міри самодостатні, однак левова частка врожаю збирається на Другому — Цілинному Острові. На малюнку в Бронна це поля родючого чорнозему, що вгніздилися собі поміж килимів вересових пустищ, та ще шляхи, якими тече вода — десь спочиває у тихій заводі, а десь лине бистриною. Мій улюблений малюнок передавав спокійне озеро із кришталевою водою, де відбивався повний Місяць. І це було так здорово, ніби він направду плюхнувся на Землю.

Саме завдяки тим зображенням Чорного та Квіткового Островів я мріяла їх відвідати. Дивно усвідомлювати, скільки всього сталося відтоді, як я лежала у гамаку, уявляючи, які вони і що там насправді — усі тамтешні жахіття, усі радощі, увесь біль. Воістину, ті малюнки назавжди збережуть для мене свою магію: непроглядну темінь лісів і чарівну красу лугів.

Єдиний Острів, на який я ще не ступала, це П’ятий. Бронн зробив лиш невеличку його замальовку: дрібні, вкриті шерстю тварини снують собі по тверді пасовиськ, а на їхньому тлі — оповитий туманом гірський хребет. На думку Бронна, більше нічого цікавого там немає, натомість мені подобалося уявляти, що цей Острів просто ховає свої таємниці за сімома печатками.

Для Першого ж він схематично зобразив усе поселення: зброярі клепають мечі, корабельні теслі будують і ремонтують судна на верфях,[5] рибалки тягнуть свій вилов на берег. Кількома майстерними штрихами йому вдалося відтворити невгамовну ринкову метушню. На базарі продають усе, що тільки Острови можуть запропонувати.

Якщо бажаєте придбати фрукти, овочі чи всілякі зернові, до ваших послуг — Цілинний Острів. Полюєте на тканини — зверніться до крамарів Туманного, їхня животина дає м’якеньку шерсть, а фарбують її екстрактами квітів з Четвертого. Ще до усіх лихоліть на копальнях Шостий Острів продавав Першому кристали, камені та мінерали, аби королівські сховища не пустіли. Тоді з них виготовляли все, від інструментів до пороху, а базар й досі ломиться від їхніх гончарних виробів.

Кожен Острів аж по вінця наповнений талантами, і з того, що ремісники творять зі сировиною, моєму зачудуванню немає меж. Їжа і парфуми, одяг, коштовні прикраси та інший декор — усе це можна легко знайти у цій мецці чудес.

Однак сьогодні мені не світить гуляти ринком. Натомість я вперше побачу палац.

Для своєї невеличкої посудини рибалки знаходять таку ж непомітну пристань, і швартовщик ловить кінець. Коли ми сходимо на берег, він привітно шкіриться, але Ґрейс не всміхається у відповідь, натомість вкладає йому в долоню монету.

— Ти нас не бачив, затямив? — цідить вона, і чоловік погодливо киває, прикушуючи монету, аби перевірити її на справжність.

Як добре знову опинитися на суші — але видно, наскільки все змінилося з часу мого останнього візиту кілька років тому. На вулицях тут завжди велелюдно, а нині до торговців, що снують туди-сюди, додалися жебраки. На кожному кроці у розпачі благають шматочок хліба. Мандрівники, що прибули на суденцях з інших Островів, ходять тільки вкупі.

Солдати не дають їм вийти за межі міста, а ті навіть не опираються. Вони переможені і збентежені, не розуміють — куди приїхали і навіщо вони тут. Замість музики на вулицях тепер лише гавкають собаки, а діти кричать і плачуть так, що й торговців не чути. Моє серце стискається. Чи зараджує тут чимось Король?

Ми спритно рухаємося вузькими вуличками, зрізаючи кути. Ґрейс добре знає дорогу, але вибратися з міста виявляється зовсім непросто.

Вздовж дороги, що веде до заміської резиденції Короля, стоять пости озброєної охорони палацу — вони завертають кожного, хто не має вагомої причини потрапити углиб Острова.

— Що ж, легких шляхів ми не шукаємо! — із посмішкою промовляє Ґрейс.

Ми пристаємо до натовпу, що просить дозволу продовжити свою подорож, і чекаємо не дочекаємося своєї черги. Врешті