Енжі Собран - Заміж? Не піду!, Енжі Собран

Глава 19

Радісне передчуття не залишило мене і, коли я вилетівши з кабінету, не чекаючи брата, рвонула на пошуки бібліотеки. Мені не терпілося дізнатися так багато, а у нього напевно є якісь справи, проблеми, та й особисте життя. Тому вирвавшись з кабінету, попросила лакея, що  застиг біля дверей, показати дорогу. Той пильно на мене подивився, презирливо хмикнув і зовсім неважливо тицьнув пальцем.

Хмикнула у відповідь. Ну й добре, ми не горді й самі знайдемо, а тебе дорогенький я обов'язково запам'ятаю. Усміхнулася, злорадно примружившись, чим ввела в ступор бідного лакея. Чвалаючи заплутаними коридорами, задумалася над його реакцією: це він так злякано на мою гримасу зреагував або посмішка від дівчини тут настільки страшна річ, що як погляд медузи Горгони звертає в камінь?

Моя глибока задума як завжди мала болючі наслідки для голови. Зупинилася, потираючи рукою лоб, що поцілувався  об одвірок. А де це я? Куди поділися високі стелі, магічні вогники на стінах та  розмальовані світлим візерунком стіни?

- Леді арх Фетисов? Що ви тут робите? - здивовано гукнув мене оксамитовий голос. Підстрибнула від несподіванки і тут же застогнала від болю, на цей раз вдало приклавшись   маківкою о нависаючу кам'яну стелю.

- Хто так будує? - прошипіла обурено, потираючи забите місце.

- Дозвольте.

Чоловік розгорнув мене до себе, забрав мої руки від голови, і раніше, ніж я встигла заперечити або щось зробити проти такого самоуправству, провів розкритою долонею трохи вище мого волосся. Цей жест несподівано відгукнувся тисячею поколювань, ніби між моєю головою та його рукою миготіли розряди статичної електрики.

- Ще болить? - запитав розгублену мене кароокий.

Прикрила очі, прислухаючись до себе, і змушена була визнати, що біль пройшов.

- Ні, - пробурмотіла я, відкриваючи очі і оторопіла: погляд натрапив на повні, чуттєві губи правильної форми та  короткі щетинки темно-русою бороди, що стирчали в різні боки. Навіть не бороди, швидше легкої небритості. Недозволено близько, настільки, що я машинально облизавшись, подалася вперед в неконтрольованому бажанні провести по його щоці язиком. Усвідомивши це, відскочила від нього як від вогню і знову стукнулась головою. На цей раз мабуть для симетрії потилицею.

- Обережніше, - попередив чоловік, поки його рука знову знімала біль, запускаючи потік мурашок по моїй голові.

Фиркнула, розуміючи всю абсурдність цього відчуття. Кажуть, бажання народжується від дотику до шкіри, а він навіть не торкався мене. Шаманів щось в безпосередній близькості, стоячи на відстані не менше півметра. І, тим не менш, вторгся в мою зону комфорту. І відчуття при цьому були якісь дивні, незвичні. Видно сильно я головою вдарилася.

Ця думка відволікла мене від підрахунку зморшок під очима чоловіка. Виразних зморшок, які свідчать про те, що цей об'єкт жіночої увагу ще й любитель посміятися. Тільки зараз його очі були абсолютно серйозні, дивилися на мене уважно, зосереджено. А в потемнілій райдужці розгорявся вогонь. І дихання збившись лоскотало шкіру. Як? Як йому це вдається? Чому я відчуваю його так, ніби він дихає мені в шию, а не шумно видихає, роздуваючи ніздрі, майже на відстані витягнутої руки?

Хотіла похитати головою, скидаючи морок, але не ризикнула. Мало що. Раптом тут ще є стіни бажаючі познайомитися ближче з моєї буйною головою.

- Де ми? - задала я питання, спантеличено оглядаючи приміщення разюче схоже на склеп або підземелля.

- У закритій частині палацу. І мені дуже цікаво як ви сюди потрапили, леді арх Фетисов? - зажадав відповіді чоловік, запускаючи між нами потік холодного відчуження.

Дихати стало легше. Ні, безумовно, якщо він ще зробить крок назад, то я зможу, нарешті, перевести подих.

- А ви? - тут же відгукнулася, згадуючи, що найкращий захист це напад і краще вкусити і вибачитися, ніж дозволити комусь образити себе.

Зацікавлене підвела брову, всім виглядом демонструючи очікування відповіді.

- У нас тут тренування з принцом, - вишкірився в усмішці чоловік та відступив-таки на той нещасливий крок.

Вдихнула повні груди повітря і мало не задихнулася від запаху вогкості й цвілі. Це що я ще й запахів не відчувала, поки він стояв поруч?

- Проведіть мене до принца, лорд, - потупивши очі в кам'яну підлогу, попросила я.

Обличчя чоловіка перекосило від стримуваної люті. Високе чоло прорізали горизонтальні зморшки. Довгі пальці ковзнули до моєї руки і жорстко вп'ялися в плече:

- Що вас пов'язує з принцом, леді? - грубо процідив кароокий, притягаючи мене до себе.

Шикнула, від болю, що прострілив плече під чіпко впившимися пальцями:

- А це не ваша справа, лорд, - окинула презирливо-вимогливим поглядом руку чоловіка і спокійно спантеличила: - Відпустіть, ви робите мені боляче.

Блондин, дивуючись, подивився на свою руку. Так, наче це була не його рука, а зовсім чужа йому частину тіла, що діяла на власний розсуд.

- Вибачте, я не хотів, - плутано пробурмотів він, поки його рука, розтиснувшись, запускала нові потоки цілющих іскорок між нами, усуваючи можливі синці.

- Не варто, - відвела я свою руку, відчуваючи, як по тілу швидкою зграйкою проноситься черговий потік збуджених мурашок.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍