Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Публіцистика » Книга Відлиги. 1954-1964, Тимур Іванович Литовченко 📚 - Українською

Тимур Іванович Литовченко - Книга Відлиги. 1954-1964, Тимур Іванович Литовченко

189
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Книга Відлиги. 1954-1964" автора Тимур Іванович Литовченко. Жанр книги: Публіцистика / Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 90
Перейти на сторінку:
по партійній лінії пішов. І я теж воював – зокрема, в сорок першому році комісаром правого сектора оборони Києва був, потім уповноваженим військради Південного фронту, заступником начальника бронетанкового управління Закавказького фронту, а потім уповноваженим військради Четвертого Українського фронту. У мене, знаєте, своїх історій вистачить… Тому давайте ближче до діла.

– Гаразд, давайте, – невдоволено мовив пишновусий. – Але якщо так, то хотілось би дізнатися у цього молодого чоловіка, який явно не з пролетарів походить… А звідки він родом? З Києва чи ні?

– Харитоне Якимовичу, ми ж щойно домовилися!..

– Нехай відповідає.

– Товаришу Бугрим, поясніть, будьте ласкаві, яке це має значення?! Я от, наприклад, теж не з Києва родом, а з білоруських Климовичів, що в Могильовській області. То й що?!

– Хвилинку, – нарешті зібрався з духом Венедикт, – я відповім, гаразд. Якщо вже товариш так хоче знати, то я народився в Федорівці Другій, отак.

– А де ця твоя Федорівка? – скептично посміхнувся пишновусий.

– Федорівка Друга. В Чкаловській46 області.

– А-а-а… це той Чкаловськ, що авіаційна столиця Радянського Союзу? Отож видно за польотом пташку… яким тільки вітром тебе до нас занесло!..

– Товаришу Бугрим, я попросив би вас триматися в рамках, – тепер уже Давидов постукав по стільниці кісточками пальців, уловивши в тоні пишновусого слабенький натяк на сарказм.

– І мені дивно чути подібні запитання від ударника комуністичної праці й заслуженого будівельника, – раптом підбадьорився Венедикт, прочитавши в очах голови міськвиконкому німе прохання: «Ану вріж йому, хлопчику! Покажи цьому зарозумілому пролетареві, де раки зимують». – От товариш Бугрим назвав мою позицію «пластиліновою».

– А як же її назвати, якщо ти і за весь цей проект в цілому, і не без застережень? – здивувався пишновусий.

– Я справді за цей проект, – почав нарешті пояснювати Венедикт, – бо Київ бурхливо розвивається, відновлюється після війни, й люди конче потребують нового сучасного житла. Будівлі потрібно десь зводити, і Бабин Яр – він немовби більмо на оці… нібито подряпина на тілі Києва. Подальше збереження яру стримує розвиток будівництва в напрямі Сирця. Отже, рішення залити яр пульпою, яка відстоїться, розшарується на фракції, вода зверху стече, а глина ущільниться внизу… Отже, особисто я вважаю це рішення прекрасним! Бо воно дозволить нарешті ліквідувати яр і дасть нову територію для будівництва сучасного житлового масиву.

– Тобі там що, вже квартирку окрему пообіцяли, так? – з-під пишних вусів заслуженого будівельника сяяла саркастична посмішка.

– Товаришу Бугрим, ну давайте не будемо!.. – спробував зупинити його Давидов, однак Венедикт не витримав:

– Ну-у-у, якщо дадуть там квартиру, то я не проти. Бо я зараз у гуртожитку живу. Але якщо і не дадуть… не мені дадуть… тоді хай іншим, я також не проти, якщо людям.

– А що там, у Бабиному Яру, людей вбивали, тобі це як?!

– Товаришу Бугрим, от цього я не дозволю!!! – несподівано зірвавшись, голова міськвиконкому щосили гепнув кулаком по стільниці. – От цю агітацію ви мені вже облиште!!! У нас, знаєте, по всій країні… по всьому Радянському Союзу в його окупованій частині людей вбивали, то що тепер робити?! Можливо скажете, країну не відроджувати, га?!

– І ви мені, товаришу Давидов, облиште це! – пишновусий теж підвищив голос. – Ні ви, ані цей молодик не є спадковими киянами! Ви приїхали сюди, поселилися тут, укорінилися. А я з діда-прадіда киянин! Спадковий!!! Ніхто з вас міста цього не відчуває так, як відчуваю я!..

– Ви мені цю агітацію облиште, не грайтеся з вогнем, не забувайтеся!!! – від збудження товариш Давидов аж з місця скочив. – Я не сам по собі тут, на посаді теперішній опинився! Мене, між іншим, Партія поставила Київським міськвиконкомом керувати! А те, що ви тут розводите… Та це ж попівська маячня якась!!! Місцевий буржуазний націоналізм!!! З діда-прадіда він киянин, бачте… Ач, чого понакрутили, тільки би проекту зашкодити!..

– Я не накручую, – похмуро пробурмотів пишновусий, причому за контрастом з попередніми викрикуваннями тепер здавалося, що він майже шепоче. – На спорудженні дамби, що перегороджує гирло Бабиного Яру, царює штурмівщина, там порушення на порушенні…

– То й мене це непокоїть! – підхопив Венедикт. – Звісно, я всього лише молодший проектувальник, невелика посада… Однак і мені очевидно, яка кількість порушень має місце там, на будівництві, порівняно з проектом…

– А-та-та! А-та-та!.. – товариш Давидов знов постукав кісточками пальців по стільниці, дивлячися з докором тепер уже на Доброткаля. Той вмить замовк, тоді голова міськвиконкому звернувся до пишновусого: – Отже, будемо підбивати підсумки. По-перше, прошу всіх присутніх затямити собі, що ніякої буржуазної агітації я не терпів раніше, не потерплю зараз і не терпітиму надалі. Навіть з вуст такого заслуженого будівельника й ударника комуністичної праці, як Харитон Якимович Бугрим. Бо агітацію цю розводять самі знаєте хто.

– Розводять агітацію родичі тих зрадників Радянської Батьківщини, які в окупації під фашистами лишилися й родичів яких в яру тому постріляли, – кинув хтось із присутніх на нараді.

– Зауваження цілком слушне, – кивнув товариш Давидов. – А тому, по-друге, прошу мати на увазі всіх і кожного: більше ніякої необґрунтованої огульної критики проекту!!! Всі зауваження й заперечення подавайте мені виключно в письмовому вигляді, а ми з відповідальними товаришами їх розглянемо і зробимо все можливе для виправлення ситуації. Так, товариші?

Присутні проектанти й керівники будівництва дружно закивали, підтримуючи голову міськвиконкому. Пишновусий з трьома товаришами були в явній і беззаперечній меншості. Дуже задоволений подібним результатом, товариш Давидов нарешті сів на місце, посміхнувся стомлено, але щасливо й мовив, навмисно розтягуючи слова:

– І по-третє, більш щоб ніяких мені ініціативних груп, створених «знизу». Й нема чого посилатися на ленінські принципи демократичного централізму, коли це недоречно.

– Як так недоречно?! – обурився пишновусий. – Як так недоречно, коли «виборність знизу догори, а звітність згори донизу»?! От, наприклад, ми «внизу», серед фахових будівельників створили нашу ініціативну групу й вимагаємо, щоб ви «згори» відзвітували нам, що зроблено в контексті наших критичних зауважень до проекту. Це ж і є ленінський демократичний централізм у чистому вигляді…

– Товаришу Бугрим, будь ласка, не плутайте праведне з грішним! – під загальний сміх мовив товариш Давидов. – Не треба порівнювати низові партійні організації з вашою ініціативною групою товаришів, сколоченою невідомо ким з не зовсім зрозумілою метою. Перед низовими парторганізаціями ми із задоволенням прозвітуємо… до речі, це періодично робиться. Натомість звітувати перед вашою ініціативною групою не зобов’язані й не збираємось! До речі, такий собі архітектор Каракіс… Цей надто розумний діяч архітектури якимсь

1 ... 32 33 34 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга Відлиги. 1954-1964, Тимур Іванович Литовченко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книга Відлиги. 1954-1964, Тимур Іванович Литовченко"