Тимур Іванович Литовченко - Книга Відлиги. 1954-1964, Тимур Іванович Литовченко
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Ну гаразд, містере Браун, припустімо, ви скрізь праві. Але що ж нам накажете робити тепер, в який спосіб діяти?»
Як діяти, запитували обдристані від переляку свині з NACA?! Що робити тепер, коли росіяни несподівано вирвалися вперед?!
О-о-о, звісно ж, у Вернера фон Брауна є не просто теоретичний рецепт – у нього цілий план розроблено!!! Для початку не варто відтирати його самого і всю його групу від Космічної програми. І це лише для початку!..
Справді, давайте розмірковувати тверезо й відповідально. Якщо почалася космічна гонитва (а відбувається саме вона, в цьому годі й сумніватися…) – що сприятиме стратегічному успіху?! Вірно: концентрація зусиль і коштів!!! Концентрація, концентрація і ще раз концентрація!.. Американці ж розпорошують сили: реактивна авіація окремо, Космічна програма окремо, бойові балістичні ракети окремо – все тут розмежовано й відокремлено!.. Ні-ні, так можна лише програти космічну гонитву, а не виграти.
«А як же бути з конкуренцією, містере Браун?»
Конкуренція настане потім, коли великі США знов випередять росіян зі значним відривом. Тоді можна буде знов розпорошити «мізки» по кількох конкуруючих програмах, так. Зараз же треба тимчасово поєднатися, щоб надолужити й перегнати СРСР. Ось хто тепер головний конкурент!!! Як там кажуть фахівці з торгівлі? Один продавець морозива не є конкурентом іншому продавцеві морозива – натомість обидва затято конкурують з продавцем охолодженої «Кока-коли»!..
До речі, є у нього і конкретні викладки – можливо, фахівці з NACA захочуть на них поглянути?.. Якщо ці викладки45 вдасться втілити в життя найближчим часом, це вже прискорить американський прогрес у царині виходу в Космос!.. Далі NACA варто реформувати. Яким чином?.. Питання надто складне, тому потребує додаткового обговорення. Але без реформи не обійтися, це очевидно!
(А вже керівництву реформованого NACA він і піднесе на блюдечку всі викладки стосовно «траси Кондратюка»!.. От коли настане час викласти на стіл грубі зошити з розрахунками, підписані іменем ще одного радянського винахідника, належним чином не визнаного на його батьківщині!.. Мабуть, якби цей Кондратюк тільки показав свої зошити начальству десь у Москві, то його негайно б розстріляли. А так «трасою Кондратюка» ще полетять американські кораблі. Що ж, справу вирішено – так все і зробимо.)
Кабінет голови Київського міськвиконкому, вул. Хрещатик, № 36, Київ, 5 жовтня 1957 року
– Товаришу Доброткаль!
– Так, я тут ось.
Венедикт підвівся з місця, намагаючись виглядати якомога солідніше, поправив окуляри на вмить спітнілому переніссі, обсмикнув і пригладив комір сорочки й лише потім додав:
– Слухаю.
– Це добре, що ви уважно слухаєте, а не спите на нашій нараді, – під загальне хихикання похвалив його товариш Давидов. – Але в даному разі мене більше цікавить не ваша пильність, а цілісна думка про проект, заради якого ми всі тут зібралися. Отож і скажіть нам всім, будьте ласкаві, якими є ваші загальні міркування щодо всього цього?
– А-а-а… хіба це має якесь значення?..
Усі присутні негайно (причому всі разом) заговорили, й оскільки кожен торочив щось своє, то просторий кабінет голови міськвиконкому сповнився жахливим галасом. Товариш Давидов був змушений зняти з карафи скляний корок, постукати ним по пузатому скляному боку посудини й закликати:
– До порядку, товариші, давайте до порядку, інакше ми тут не те що до завтра – до понеділка не впораємося!
– Так, наші вчора цілий супутник в Космос запустили, він уже цілу добу жахає усіх всесвітніх капіталістів, які тільки є, – пожартував хтось із будівельників. На жаль, змушений невідривно дивитися на високе міське начальство і весь час поправляючи окуляри на спітнілому від хвилювання переніссі, Венедикт не міг бачити, хто саме жартує. – А якщо ми тут не розберемося з якоюсь вшивотною дамбочкою, то ця мразота світова так налякається, що весь світовий капіталізм від переляку того не тільки повиздихає, але ще й остаточно згниє і перегниє. А тоді…
– До порядку!.. – товариш Давидов знов відчайдушно постукав скляним корком по пузатій карафі. – Це добре, дорогі товариші, що ми вміємо демонструвати патріотизм на словах. Я лише за те, щоб ми його також ділами доводили. Конкретними практичними ділами. Що ж до вас…
Повернувши корок у горлечко карафи, голова міськвиконкому знов звернувся до Венедикта:
– Що ж до вас, товаришу Доброткаль, то ваша думка є для всіх нас важливою, в іншому разі я би про неї не запитував. Зрозуміло?
– Так, – кивнув він, ледь не загубивши кляті окуляри, чим спричинив нову хвилю смішків. Однак тепер голова міськвиконкому вгомонив веселунів значно швидше, тому знов відкашлявшись, Венедикт продовжив:
– Якщо ви, товаришу Давидов, запитуєте мене про… м-м-м… Якщо хочете дізнатися мою загальну думку про цей проект, то вона в цілому схвальна… хоча й не без певних застережень, я би так сказав.
– Тьху ти, напасть! Це ж треба, щоб такий молодий, а вже такий податливий, як пластилін той.
Пишновусий, з кошлатими смоляними бровами худорлявий чоловік, який сидів поруч з Венедиктом, подивився на молодого проектувальника з неприхованим обуренням і навіть відсунувся трохи подалі від нього.
– Харитоне Якимовичу, прошу до порядку! – негайно втрутився товариш Давидов. – Якщо ви – ударник комуністичної праці та й загалом авторитетний фахівець будівельної галузі, то це ще не дає вам права роздавати подібні оцінки наліво й направо… вибачайте за каламбур.
– А я чого… ліворуч від мене сидять такі ж самі пролетарі-будівельники, які разом зі мною категорично не підтримують цей проект. Отож наліво я подібні оцінки не роздаю. Виключно направо…
Пишновусий знов кинув презирливий погляд на Доброткаля і додав:
– А про пластилін я недарма сказав. От на фронті, приміром, теж бували у нас такі собі гнучкі хлоп’ята, які й нашим, і вашим. Ласкаве теля двох маток ссе, ага, знаємо… Розказати, чим вони зазвичай кінчали?
– Товаришу Бугрим, ви мені… ви нам тут свої фронтові байки не переповідайте, будь ласка. Не треба нам того.
– А чого ж це байки, раптом? Нічого не байки, це все і правда ставалося.
– Харитоне Якимовичу! Товаришу Бугрим! Я, знаєте, теж зі слюсарів починав і вже потім, після робітфаку
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга Відлиги. 1954-1964, Тимур Іванович Литовченко», після закриття браузера.
