Джек Лондон - Син сонця, Джек Лондон

що судно невелике бо пароплави й великі кораблі стають на якір, не доходячи до обмілини. Далі, вхід сюди кручений, і жоден капітан на цих островах, чи то з вербувального, чи з торговельного судна, не насмілиться поночі плисти протокою. А чужий тим паче. Винятків тільки два. Один - це Маргонвіль. Але його страчено за вироком найвищого суду на Фіджі. Залишається другий: Девід Гриф. Удень чи вночі, за всякої погоди, він заходить у протоку. Це всім добре відомо. Якби Гриф був десь далеко, то можна б припустити, що це якийсь відчайдушний молодий шкіпер. Та, по-перше, я такого не знаю, і ніхто не знає. По-друге, Девід Гриф плаває тепер у тутешніх водах на шхуні «Гунга», яка має незабаром податися звідси до Каро-Каро. Я розмовляв з Грифом позавчора на «Гунзі» у протоці Сендфлай. Він відвозив агента на нову факторію. Казав, що заверне до Бабо, а тоді приїде на Гобото. Він мав час доплисти сюди. Я чув, як спущено якоря. То хто ж це, як не Девід Гриф? За капітана на «Гунзі» Доновен, а його я добре знаю і зроду не повірю, що він поночі підійде до Гобото, хіба як біля керма стоїть сам господар. Через декілька хвилин Девід Гриф увійде в ці двері й скаже: «На Гувуту п’ють навіть у проміжках між двома чарками». Закладаюся на п’ятдесят фунтів, що він зараз увійде й скаже: «На Гувуту п’ють навіть у проміжках між двома чарками».

Дікон на хвилину стерявся й почервонів спересердя.

- Ну, він одповів вам,- лагідно засміявся Макмертрі.- Я й сам можу закластися на кілька соверенів.

- Бридж! Хто гратиме? - нетерпляче гукнув Еді Літл.- Іди, Пітере!

- Ви собі грайте,- сказав Дікон.- А ми з ним гратимемо в пікет.

- Я б волів бридж,- лагідно заперечив Пітер Джі.

- Хіба ви не граєте в пікет?

Скупник перлів кивнув головою.

- То починаймо. Може, я вам покажу, що тямлю в пікеті більше, ніж у якорях.

- Стривайте...- почав Макмертрі.

- Грайте собі в бридж,- упав йому в слово Дікон.- А ми гратимемо в пікет.

Пітер Джі неохоче сів до гри, бо знав, що з того добра не буде.

- Тільки один робер,- сказав він, беручись роздавати карти.

- На скільки? - запитав Дікон.

Пітер Джі знизав плечима:

- Та як хочете.

- Сто на кін, п’ять фунтів партія?

Пітер Джі згодився.

- І, звичайно, ставка подвоїться, коли буде недобір очок.

- Гаразд,- сказав Пітер Джі.

За другим столом четверо грали в бридж. Капітан Степлер, що не любив карт, стежив за грою і підливав віскі у високі чарки, які стояли праворуч біля кожного гравця. Макмертрі з ледве прихованою тривогою намагався стежити за тим, що діялося коло пікетного столу. Його земляків, англійців, так само прикро вразила австралійцева поведінка, і всі боялися, що він викине якого-небудь коника. Кожен бачив, що Дікон наструнчується проти метиса й от-от вибухне.

- Хоч би Пітер програв,- тихо мовив Макмертрі.

- Не програє, хіба що дуже не пощастить. Він великий мастак у пікеті. Я знаю з досвіду.

Пітерові очевидно щастило, бо Дікон увесь час присікувався до нього й частенько підливав собі в чарку. Він програв першу партію, і з його слів знати було, що програє й другу, коли двері раптом відчинилися, й увійшов Девід Гриф.

- На Гувуту п’ють навіть у проміжках між двома чарками,- звернувся він до товариства, потім стиснув руку агентові.- Привіт, Маку! Слухай-но, мій шкіпер сидить у вельботі. На ньому шовкова сорочка, краватка, тенісні капці, все як слід, але він просить вас позичити йому штани. Мої не налазять, а ваші будуть якраз. Здоров, Еді! Як твоя нгарі-нгарі? 10 Ти, Джеку, не лежиш? Диво дивне! Нікого не трясе пропасниця, і нема жодного п’яного.- Він зітхнув.- Мабуть, ще рано. Здоров, Пітере! Захопив тебе той страшний шквал за годину по тому, як ми бачилися? Нам довелося спустити другого якоря.

Поки Грифа знайомили з Діконом, Макмертрі відіслав служником штани, і капітан Доновен з’явився в такому вигляді, який і повинна мати біла людина, принаймні на Гобото.

Дікон програв другу партію, ознаймивши це новою лайкою. Пітер Джі мовчки запалював цигарку.

- Що? Ви кидаєте грати тому, що виграли? - скинувся Дікон.

Гриф запитливо підвів брови й обернувся до Макмертрі. Той гидливо нахмурився.

- Робер скінчено,- відповів Пітер Джі.

- Робер складається з трьох партій. Моя черга роздавати. Граймо!

Пітер Джі згодився, і вони почали третю партію.

- Шмаркач! Його слід би налупцювати,- тихо сказав Грифові Макмертрі.- Слухайте, хлопці, кінчаймо. Я назиратиму за ним. Якщо він переступить межу, то я його викину геть з хати з усіма його рекомендаціями.

- Хто він такий? - запитав Гриф.

- Нам його підкинув останній пароплав. Компанія веліла гарно його привітати. Він збирається вкласти гроші в плантацію. Має в компанії кредит на десять тисяч фунтів. І схибнувся на ідеї білої Австралії. Гадає, що коли в нього біла шкіра, а батько головний прокурор британської співдружності, то може поводитися по-свинському. Тож він і чіпляється до Пітера. Ви знаєте, Пітер така людина, що ніколи нікого не займе. Хай їй пек, тій компанії. Я не наймався панькатися з її грошовитими шмаркачами. Налийте собі, Грифе. Цей чоловік мерзотник, капосний мерзотник.

- Може, він просто молодий,- зауважив Гриф.

- Він не може притримати язика, як уп’ється, це ясно.- Агент глянув на Дікона люто й гидливо.- Якщо він підніме руку на Пітера, їй-бо, я сам його, сучого сина, відлупцюю.

Скупник перлів витяг з дошки кілочки, що ними підраховують очка, і відкинувся назад. Він виграв третю партію і, глянувши на Еді Літла, сказав:

- Тепер я можу грати в бридж.

- Я б не тікав,- буркнув Дікон.

- Та мені справді набридла ця гра,- як звикле, спокійно запевнив його Пітер Джі.

- Граймо далі, не кидайте,- насідав на нього Дікон.- Ще разочок. Не можна ж так грабувати мене. Я програв п’ятнадцять фунтів. Або я програю вдвічі більше, або поквитаємось.

Макмертрі вже хотів утрутися, але Гриф спинив його поглядом.

- Якщо