Мирко Пашок - Ловці перлів, Мирко Пашок

дивився на путівну зірку і на ніс корабля, що ритмічно здіймався й знову опускався, ніби відраховуючи хвилини. Ель-Сейф чув за своєю спиною шепотання чужинців, та не прислухався до нього; вони розмовляли незнайомою мовою.

Ель-Сейф зрісся з кораблем і почував себе щасливим, бо нарешті жив справжнім життям, в якому брали участь не лише його тіло, як це було раніше, а й розум. Вдивляючись у залите місячним сяйвом море, Ель-Сейф раптом побачив неподалік вітрило «Ель-Ріха».

— За ним! — сказав Ель-Сейфові на вухо пан Попастратос. — За ним, нехай знають, що таке швидкість!

Ель-Сейф засміявся. Він мав гаряче серце, а швидкий лет корабля п'янив, будив бажання довести, що «його», Ель-Сейфів, корабель — кращий, що в нього немає суперників у цьому морі, і що кермо його — в надійних руках.

Ель-Сейф тримав кермове колесо міцно, але відчував пальцями хвилю. Одній треба піддатися, іншу подолати. Тоді «добрі» хвилі допомагатимуть вітрові, а «лихі» розіб'ються об борт або їх розітне ніс корабля. Обидва Ель-Сейфи напружено трудилися: вітрильник «Ель-Сейф» і чоловік на ім'я Ель-Сейф, який стояв біля керма.

Але «Ель-Pix» був поганим суперником — незабаром обидва судна пливли вже поряд. Їx розділяла тільки широка смуга розбитих хвиль.

— Візьми трохи ближче до них, я хочу їм дещо сказати, — озвався пан Попастратос, тримаючи в руці рупор.

Саффар скерував «Ель-Сейф» ближче до «Ель-Ріфа». Тепер він ішов навскіс до темної плями корабля й світлого трикутника вітрила, над яким ясніла самітна блискуча зірка. «Ель-Сейф» підпливав швидко, але Саффар знав, що вчасно поверне корабель… Зараз! Він обернув кермове колесо.

І тоді трапилося незрозуміле.

— Ти з глузду з'їхав, йолопе! — заревів пан Попастратос і страшним несподіваним ударом кулака збив Саффара з ніг.

Саффар одлетів аж до самого борту. Попастратос кинувся слідом за ним і щосили притис до палуби.

Пан Бабелон схопив кермове колесо, спокійнісінько обернув його в напрямку до «Ель-Ріха» й тримав так, дивлячись на зірку, що світилася над вітрилом. Все це тривало лише кілька секунд. Потім з палуби «Ель-Ріха» долинув розпачливий зойк, але не встиг він замовкнути, як Попастратосів корабель струсонуло й водночас щось хруснуло, затріщало, наче важке колесо наїхало на купу горіхів. Бабелонові пальці побіліли в суглобах від напруги, з якою той стиснув кермо.

Все було скінчено, лише десь за кормою промайнуло щось темне, та щось біле сяйнуло між хвиль, мабуть, вітрило. Та ще кілька коротких зойків озвалося, але якось невиразно, наче відлуння. Все було скінчено. «Меч» розітнув «Вітра».

Пан Бабелон, посміхнувшись, витер спітніле чоло. А Ель-Сейф бачив це, він бачив усе.

Так, він бачив усе, бо, хоч пан Попастратос і притиснув його щосили до палуби, Саффарові очі не були закриті. Він бачив, як пан Бабелон ступив крок до керма, бачив, як він крутнув кермове колесо, скерувавши корабель у згубному напрямкові, бачив ті побілілі суглоби, бачив, хоч і збоку, спокійне Бабелонове обличчя, вимушено спокійне, бо з чола його струменів піт… Саффар бачив навіть більше, бачив вираз цього обличчя, зміненого до невпізнання, незважаючи на весь той спокій. І це було найстрашніше, бо здавалося, що з Бабелона несподівано спала шкаралупа, машкара чи якась пов'язка, яка завжди була на ньому, аж до цього часу, а тепер раптом на кілька секунд лишила обличчя відкритим. Відкритим і жахливим. І хоч риси його були такі ж округлі, як і раніше, але вся добродушність раптом зникла й лишився тільки огидний вираз гієни. І хоч не було на тому обличчі ні гострого звірячого писка, ні іклів… та однаково цей присадкуватий чоловік біля керма був схожий більше на звіра, ніж на людину. Це була справжня гієна, яка зриває м'ясо з мерців, аби набити собі черево, яка з насолодою принюхується до того, від чого інші блюють. І все ж таки це був старий знайомий пан Бабелон.

Так, на палубі знову стояв тільки пан Бабелон, який з усмішкою полегкості зітер з обличчя не лише піт, а й той вираз хижака чи пожирача здохлятини. «Вітер» загинув, розітнутий «Мечем», який виправдав свою назву.

Поштовх і вигуки переполошили команду, й темні постаті матросів з'явилися на палубі. Лише тепер Попастратос відпустив Ель-Сейфа. Пан Попастратос тремтів, і очі в нього були вибалушені, наче у риби.

— Цей ідіот! — заверещав він, смикаючи Ель-Сейфа за руку. — Цей нікчема налетів на Азізів корабель! Він п'яний?! Чи збожеволів?! Хапайте його!

— Отак буває, коли до керма допускають негра, — мовив докірливо пан Бабелон. — А ви знаєте, друже, скільки клопоту тепер буде?.. Шестеро чоловік потонуло, перш ніж ми вирвали в нього кермо, — звернувся він до переляканого нахуди, який прибіг, ледь прочумавшись од першого сну.

— Це неправда! — вигукнув Ель-Сейф. — Вони самі це зробили!..

— Замовкни, негіднику! — гаркнув пан Попастратос і вдарив Ель-Сейфа кулаком в обличчя. — Зв'яжіть його, кажу вам! Зв'яжіть його!

— Не хвилюйтеся, друже, адже я був свідком, — мовив пан Бабелон заспокійливо. — Винний у всьому негр, і він відповість за це.

Ель-Сейф звів угору голову. Він знав, що немає сили, яка спростувала б свідчення двох багатих європейців. Він поглянув на пана Бабелона. Але було темно, і Ель-Сейф побачив лише світлу пляму замість обличчя.

Пан Бабелон також не бачив Ель-Сейфових очей. Але помітив рух, яким Ель Сейф звів голову й трохи збентежився, його це здивувало: адже негр повинен був схилити голову, скоряючись волі аллаха… Пан Бабелон і справді був надзвичайно спостережливою людиною.

Ель-Сейф не пручався, коли йому скрутили руки за спиною: він знав, що зараз ніщо йому не допоможе. Потім двоє чорношкірих матросів відвели його до комірчини, й він ліг там, де йому показали.

— Це неправда, — сказав він матросам. — Вони самі це зробили.

Матроси, не розуміючи, поглянули на нього:

— Навіщо це їм? Шайтан потьмарив тобі голову, Ель-Сейфе. На тебе чекає лиха доля.

І пішли собі.

Нахуда стояв біля керма й схвильовано намагався довести Попастратосові, що треба негайно повернутися до Массауа й повідомити про цей випадок. Не