Юрій Георгійович Герасименко - Еліксир життя, Юрій Георгійович Герасименко

паперу. — Після вчорашньої сенсації і ще двох-трьох таких же гучних перемог, — а вони будуть, — це не викликає сумніву, нам не бракуватиме глядачів ні вдома, ні в гостях. Погляньте, там усе підраховано: прибутки клубу, отже, й ваші зростуть принаймні втричі, якщо не в п’ять разів. Ви ніколи в житті не могли сподіватися на такий бізнес, Хельмут, і ви теж, Даг. Як бачите, гра варта свічок.

— Ну, а коли ми не погодимося? — ледь витиснув із себе президент.

— Силувати не буду. Тільки у вас нема іншого виходу. Адже завтра я можу податися хоч би до того ж “Олімпіка”. Бони погодяться й на кращі для мене умови, вони багатші за вас. Тим більше, що їм уже сьогодні не дає спокою думка про реванш за вчорашню ганьбу. А я можу забезпечити хіба ж такий реванш! На шістнадцять нуль!

— Чезі, у вас не виникала думка, що ви в наших руках? — зненацька єхидно примружився скарбник. — Що ми можемо зібрати прес-конференцію й докладно розповісти все?

— Ні, не виникала, тому що ви на це ніколи не зважитеся, — насмішкувато відповів молодший Манета. — Бо, по-перше, тоді клуб негайно розженуть, та ще й з великим скандалом, а вам назавжди заборонять пастися в спорті. Розумієте? По-друге, нічого докладного про мене розповісти ви не можете. Що, у вас є схема мого винаходу? Нема. Ви знаєте хоч би загальний принцип? Не знаєте. І навіть наймудріші світила науки, запрошені на роль експертів, не допоможуть вам. Те, що зробив я, поки що за межами спроможностей людського розуму, доступне лише окремому видатному генієві, тобто — мені. Зрозуміло? І коли я злигався з вами, то тільки тому, що тут уже працював Енріке. А мені дуже хотілося поставити на ноги себе, свого брата і, на жаль, разом з тим і вас.

У Чезі Манети, як і в кожної людини, була всього одна пара рук. Та в цю мить і президент, і скарбник відчули на горлі його довгі цупкі пальці, його залізну хватку. Подумати тільки: п’ять тисяч за матч! Вони, фундатори клубу, вже давно вирахували свої можливі прибутки, одкраювати звідти й віддавати комусь таку суму було чистим безумством. І кому? За що? Якомусь винахідникові за якийсь, — він і сам так каже, — загадковий ящик, принцип дії котрого годі навіть збагнути звичайним людям!

— Отже, як вирішимо? — спитав Чезі, дивлячись на сумовиті обличчя фундаторів, на їхні пальці, що нервово тремтіли, немов перемацували втрачені банкноти.

— Хіба ми можемо щось вирішувати? — безпомічно стенув плечима президент клубу, обдарувавши обох братів по черзі далеко не люб’язним поглядом. — Ви взяли нас мертвою хваткою, хоч-не-хоч, мусимо погодитися на вашу вимогу, хай яка вона безсоромна.

— От і гаразд! — підбив підсумок торговищу молодший Манета, вдаючи, що не помітив ущипливості президента. — Є, правда, ще кілька уточнень. Гроші ви передаєте мені одразу після матчу, жодних затримок я не визнаю. Притому з рук у руки, без розписок чи інших документів. Досить з мене й тих податків, що я сплачую, ці суми мають бути засекречені. І запам’ятайте: наважитеся хоч раз порушити нашу сьогоднішню джентльменську угоду — я вам такого натворю на футбольному полі, що з вас уся країна сміятиметься! А тепер поїхали. Я змерз, хочу на берег, до тепла, до смачних страв і вина. Обід уже замовлений, — він поглянув на годинник, — і через півгодини буде на столі…

4

Другий тур чемпіонату також склався на користь “Нових Колумбів”. І не тільки тому, що вони розгромили наступного суперника, забивши п’ять “сухих” м’ячів. Дотримав слова й тренер “Олімпіка”, його підопічні легко, переконливо, в своєму витонченому стилі переграли володарів кубка із солідним рахунком 5:1. Знову на висоті був найкращий бомбардир країни Ірвінг Чест: він забив чотири голи і втішив уболівальників майстерними фінтами.

Дізнавшись про цей результат, Чезі весело підморгнув президентові клубу й скарбникові: а ви плакали за грошима, називали мене грабіжником! Тепер усі ще раз пересвідчилися в нашій силі. Адже чемпіон добре підготувався до сезону, і коли ми завдали йому поразки, то це не примха випадку. Тепер глядачів не бракуватиме, встигайте тільки відкривати додаткові каси і не соромтеся продавати квитки на не пронумеровані місця. Та й ціни можна підняти до максимуму, якщо вашу зажерливість ще не вгамовано.

Молодший Манета не помилився. Відтоді хоч де виступали “Нові Колумби” — стадіони не могли вмістити всіх, хто хотів туди потрапити; щоб запобігти тисняві й каліцтвам, поліція обмежувала продаж квитків для стояння. Земляки “Колумбів” ночами тупцювали в чергах, аби подивитися на полі своїх хлопців, яких знали чи не з дитинства, але навіть у найсміливіших мріях не могли припустити, що ті внесуть таке збентеження в світ футбола. Уболівальникам інших міст було не менш цікаво хоч раз, хоч краєм ока побачити команду, що здійснила фантастичний стрибок з невідомості в лідери національного чемпіонату, один по одному перемагаючи уславлені клуби.

Газети дружно співали осанну Енріке Манеті, цьому великому новаторові футбола. Прес-конференції, котрі він проводив, збирали безліч люду: всім хотілося вивідати якомога більше про його тренерські секрети, почути його думку про становище в турнірній таблиці, знати його оцінку суперників. Знамениті оглядачі ладні були дати клятву на біблії, що все почуте заберуть із собою в могилу, тільки б вельмишановний док дозволив їм зазирнути у святе святих — аналіз гри. Енріке ввічливо, але твердо відмовляв усім.

Він-бо розумів: що довше вдасться зберегти ореол таємничості навкруг своїх методів, то більший буде загальний інтерес до виступів команди.

Уже знайшовся привід і посміятися.

Поширилася байка, нібито в “Нових Колумбів” є талісман — білорожева шапочка з помпончиком, у якій від самого початку сезону незмінно виходив на матчі їхній тренер. Варто її забути чи загубити, і тоді програш неминучий. Шапочка надійно оберігає гравців від поразки, а запасні не зводять з неї очей, щоб часом хтось не поцупив.

Звичайно, всерйоз ніхто не брав цих балачок до уваги, зате у великі можливості